Синько Ростислав Олександрович: відмінності між версіями

'''Синько Ростислав Олександрович''' ({{н|1}} [[21 серпня]] [[1933]], [[Степано-Кринка]], [[Донецька область]]  — {{†|1}} [[23 жовтня]] [[2010]], [[Київ]]) — український [[кінорежисер]], [[скульптор]]. [[Заслужений працівник культури України]] ([[1983]]).

Народився Ростислав Синько в селі Степано-Кринка Донецької області в родині економіста. Закінчив акторський факультет [[Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого|Київського інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого]] ([[1955]]). З [[1955]] по [[1957]]  рр. служив в Ансамблі Білоруського військового округу, виступав на сцені [[Київський театр юного глядача|Київського театру юного глядача]], потім працював на Київській студії телебачення ([[1957]]-–[[1964]]). З [[1965]]  р.  — режисер студії «[[Укртелефільм]]».

Ростислав Синько був чоловіком прийомної доньки Івана Кавалерідзе [[Капельгородська Нонна Михайлівна|Нонни Капельгородської]] (дружина Івана Кавалерідзе &nbsp;— [[Кавалерідзе Надія Пилипівна|Надія Капельгородська]] була сестрою батька Нонни, який загинув у роки війни) та онуки [[Капельгородський Пилип Йосипович|Пилипа Капельгородського]].<ref>[http://calendar.interesniy.kiev.ua/Event.aspx?id=1489 Київський календар {{ref-ru}}]</ref>

Один з організаторів Мкморіального фонду Івана Кавалерідзе (1992 &nbsp;р.) та Музею-майстерні І.Кавалерідзе у Києві на Андріївському узвозі, директор (1993-20101993–2010).

Помер 23 жовтня 2010 року у Києві. Похований на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]] поруч з І. &nbsp;П. &nbsp;Кавалерідзе.

Поставив картини: «Співає Муслім Магомаєв», «Шлях у мистецтво» ([[1963]]), «Квітуча юність України» ([[1964]]), «Пісні щасливого краю» ([[1965]]), «[[Соловейко з Буковини|Соловей із села Маршинці]]», «Симфонія» ([[1966]]. Диплом на зональному огляді телефільмів у Ленінграді; Приз І Всесоюзного фестивалю телевізійних фільмів у Києві), «Добридень, зелені Карпати» ([[1966]]), «Пам'ятай!», «Буйноцвіття талантів», «Фестиваль народних талантів» ([[1967]]), «Телевізійний музичний альманах» (2 вип.), «Пісні дарує Варшава» ([[1968]]), «Чую Вас, чекайте», «Кораблі ідуть» ([[1969]]), «Поліське намисто», «Одвічне» ([[1970]]), «Троїсті музики» ([[1971]]. Приз V Всесоюзного фестивалю телевізійних фільмів у Ташкенті), «А в нас весілля» ([[1971]]), «Майстри» ([[1971]]. Приз II Республіканського кінофестивалю «Людина праці на екрані» у м. Жданові), «Як цвіт весняний» ([[1972]]), «Автопортрет» ([[1972]]. Приз Академії мистецтв VI Всесоюзного фестивалю телефільмів. Тбілісі, [[1975]]), «Творці» ([[1973]]. Приз І Всесоюзного фестивалю телефільмів «Людина праці на телеекрані». Донецьк, [[1973]]), «Пісня, опалена війною», «Такі симпатичні вовки» ([[1975]]), "Кость Барабаш з 10 «Б» ([[1976]]), «Збережи вогонь», «Пам'ять зберігає» ([[1977]]), [[Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці (фільм)|«Ой не ходи, Грицю»]] ([[1979]]), «Страх» ([[1980]]), «Острів співучих пісків» ([[1981]]), «Слово про Київ», «Сергєєв-Ценський», «На материнському полі» ([[1982]]), «Той, що несе факел» ([[1983]]), «Завтра починається сьогодні» ([[1984]], 2 с, т/ф), «Дім батька твого» ([[1986]]), «Іван Кавалерідзе: на зламах часу» ([[1987]]), «І голос наш почує світ» ([[1989]]), «Народний Малахій» ([[1990]]), «Київські прохачі» ([[1991]]), «Сад Гетсиманський» ([[1993]]), «Тигролови» ([[1994]]), «Донбас. Повернення» ([[1995]]), «Кредо» ([[2001]]), «Мрія» ([[2004]], відео) та ін. Автор сценарію мультиплікаційної стрічки «Страшний звір» ([[1969]]), теленарису «Василь Бородай» ([[2000]]), проекту «Творці незалежності» ([[2000]]-–[[2001]]), за яким створено серію телепортретів видатних громадян України, книг: «Поза часом і простором. Спогади про Івана Кавалерідзе» (К., [[1997]]), «На зламах епох. І. Кавалерідзе і оточення» (К., [[2002]]).

З [[1994]] &nbsp;р. директор Музею-майстерні Івана Кавалерідзе в Києві. Викладав у [[Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого|Київському державному університеті театру, музики і телебачення ім. І. Карпенка-Карого]]. Створив надгробок Іванові Кавалерідзе на Байковому кладовищі в Києві ([[1980]]), меморіальні дошки І. Кавалерідзе ([[1987]], у співавт. і [[2002]]) в Києві та в с. [[Новопетрівка (Роменський район)|Новопетрівка]] ([[1987]]) Сумської області, пам'ятник письменнику [[Капельгородський Пилип Йосипович|Пилипу Капельгородському]] у смт [[Недригайлів|Недригайлові]] Сумської області ([[1982]]), Василю &nbsp;— герою фільму [[Довженко Олександр Петрович|О. Довженка]] «[[Земля (фільм)|Земля]]» у с. [[Яреськи|Яреськах]] Полтавської області ([[1984]]), кошовому [[Калнишевський Петро Іванович|Петру Калнишевському]] у с. [[Пустовійтівка|Пустовійтівці]] Сумської області ([[1991]], у співавт.), [[Пам'ятник Григорію Сковороді (Харків)|Григорію Сковороді]] в [[Харків|Харкові]] ([[1992]], у співавт.) за проектом І. Кавалерідзе, пам'ятник [[Андрій Первозваний|Андрію Первозваному]] у Севастополі ([[2004]], у співавт.).

Брав участь у відтворенні пам'ятника І. Кавалерідзе княгині Ользі в Києві ([[1996]]). Нагороджений орденом «За заслуги» III &nbsp;ст. ([[2001]]), медалями.

* Спілка кінематографістів України. К., [[1985]]. &nbsp;— С.142;

* Кино: Энциклопедический словарь. М., [[1987]]. &nbsp;— С.388;

* Митці України. К., [[1992]]. &nbsp;— С.529;

* Мистецтво України: Біографічний довідник. К., [[1997]]. &nbsp;— С.538-539;

* УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., [[1999]]. &nbsp;— С. 1231.