Римське завоювання Іспанії: відмінності між версіями

'''Завоюванням Іспанії''' ({{lang-es|Conquista de Hispania}}) в іспанській історіографії називають історичний період, котрий почався з висадки римлян в [[Емпорії|Емпоріях]] ([[218 до н. е.|218]] р. до н. е.) до доконечного підкорення півострова [[Октавіан Август|Октавіаном Августом]] в [[17]] р. н.е., а також історичні події, що відбувалися на півострові протягом цього періоду.

[[Фінікійці]] (а пізніше — [[карфаген]]яни) почали відвідувати [[Піренейський півострів]] задовго до [[Перша Пунічна війна|Першої Пунічної війни]], між [[VIII до н. е.|VIII]] і [[VII до н. е.|VII]] ст. до н.е. Їхня активність концентрувалася переважно на півдні півострова та на східному узбережжі південніше річки Ібер (сучасна [[Ебро]]). В цих прибережний регіонах вони заснували велику кількість торгівельних баз з метою вивозу мінеральних та інших ресурсів дороманської Іспанії на ринки античного [[Середземномор’я]]. Ці невеликі бази рідко являли собою щось більше, ніж побудований біля причалу товарний склад, проте вони робили можливим не тільки вивіз сировини, але й впровадження ремісних виробів зі східного Середземномор’я серед місцевих жителів, створюючи дедалі потужніший вплив античної цивілізації на культури корінного населення півострова і сприяючі запозиченню ними певних культурних рис.

Найбільш потужного культурного впливу зазнали племена [[ібери|іберів]], які населяли схід і південь країни і, ймовірно, були нащадками давнього первісного населення Іспанії; їх мова не належала до [[Індоєвропейські мови|індоєвропейської сім’ї]]. К V ст. до н. е. серед них вже склалося структуроване суспільство зі значною соціальною стратифікацією, і к 600 р. до н. е. вже почали виникати укріплені міські центри, які організовувалися за прикладом прибережних фінікійських та грецьких колоній. Іберійська культурна область на сході зоставалася політично роздробленою; на півдні в долині Бетісу (сучасний [[Гвадалквівір]]) подекуди виникали більші державні утворення, наприклад, згадуване [[Геродот]]ом [[Тартесське царство]] (яке розпалося близько 550 р. до н. е.).

У внутрішніх районах півострова, на заході і північному заході вплив античних середземноморських цивілізацій був значно слабкішим, і місцеве населення жило переважно невеликими селами, займаючись сільським господарством і скотарством. Центр і захід країни займали [[кельти]], які з’явилися тут з-за [[Піренеї]]в приблизно в VII ст. до н. е., північний захід — предки сучасних [[баски|басків]]. Кельтські племена, що населяли внутрішні плато на півночі центральної частини півострова, мали тісні контакти з іберами на сході і запозичили від них багато культурних рис, зокрема використання гончарного круга, характерний стиль кам’яних статуеток кабанів та биків, а також іберський алфавіт, однак міські центри в цієї області почали виникати лише в [[II до н. е.|II]] ст. до н е.

В [[VI ст. до н. е.|VI]] ст. на північ Піренейського півострова почали проникати [[греки]] з [[Массілія|Массілії]] (сучасній [[Марсель]]), першої грецької колонії на заході Середземного моря. Вони заснували на півночі півострова міста Емпоріон і Роде, і також почали розбудовувати мережу торгівельних постів по всьому східному узбережжю Іспанії; їх головним інтересом, безперечно, була торгівля, а не колонізація. Незважаючи на грецьку активність, значна частина їх торгівлі відбувалася через фінікійських, а пізніше — карфагенських посередників, котрі торгували на півострові грецькими виробами і вивозили звідси сировину для перепродажі в [[Давня Греція|Греції]].

[[Друга Пунічна війна|Друга війна]] між Карфагеном і Римом виникла з суперечки за контроль над [[Сагунт]]ом, грецьким прибережним містечком, розташованим на східному узбережжі поблизу сучасної [[Валенсія|Валенсії]]. Десь близько [[225 до н. е.|225]] року до н. е. римляни склали з [[Гамількар]]ом угоду, яка обмежувала сферу карфагенського впливу територією на південь від річки [[Ебро]], а також гарантувала незалежність Сагунту. Однак в [[219 до н. е.|219]] р. до н. е.<!-- Британніка--> Ганнібал [[Облога Сагунту|обложив місто]] після того, як внаслідок політичної кризи в ньому спалахнув внутрішній конфлікт і в збройних сутичках були вбиті прихильники прокарфагенської партії. Місто звернулося за допомогою до Рима, але не отримало її. Після тривалої облоги і кривавих боїв, під час одного з яких Ганнібала було важко поранено, карфагенська армія взяла місто штурмом попри героїчний опір городян. Місто було практично повністю знищено, спочатку карфагенянами під час облоги, а потім самими його жителями. Багато з сагунтійців заподіяло собі смерть, щоб не бути проданими карфагенянами в рабство. Рим, розлючений діями карфагенян, звернувся до карфагенського уряду з вимогою видачі Ганнібала як порушника договору і виводу війська з Сагунтуму; Карфаген відмовився, і [[римський сенат]] оголосив війну.

Морські шляхи в той час надійно контролював римський флот. Тому по завершенні Сагунтської облоги на початку літа 218 р. до н. е. Ганнібал перетнув Ебро з метою дістатися до Італії посуху, і провів літо цього року, завойовуючи іспанські області на північ від ріки. Підкоривши іберійські племена, але не чіпаючи грецьких міст на узбережжі, наприкінці літа він вирушив через південну [[Галлія|Галлію]] і [[Альпи]] до Італії, очолюючи армію численністю майже 100000 вояків (за іншими оцінками — біля 60000). Свого молодшого брата [[Гасдрубала]] з 15000 війська він поставив охороняти карфагенські володіння на південь від Ебро; [[Ганнон]] (імовірно, племінник Ганнібала) з 11000 війська залишився утримувати тільки-но підкорену північ Іспанії.

Перша важлива битва між римською і карфагенською арміями відбулася в [[218 до н. е.|218]] році до н. е. біля поселення Цисса на південь від Таракона. Гней Сципіон, маючи двократну перевагу над військом Ганнона, без проблем розбив його. Карфагеняни втратили в цієї битві 6000 вбитими, і ще 2000 було захоплено в полон, в тому числі сам Ганнон, а також ватажок [[ілергети|ілергетів]] [[Індібіл]]а (який в майбутньому створить римлянам багато проблем). Гасдрубал, який зі своєю армією поспішав на з’єднання з Ганноном, прибув запізно і не рішився атакувати головні сили римлян. Замість цього він перетнув Ебро і здійснив кавалерійський рейд в тил римлян. Після цього Гасдрубал був змушений відтягнути свої сили назад за Ебро і відступити до своєї столиці [[Новий Карфаген|Нового Карфагена]] (сучасна [[Картахена]]); римляни відійшли до Таракона і зайнялися його укріпленням. Перемогою при Циссі римляни зміцнили свій престиж серед довколишніх іберських племен; позиції карфагенян значно похитнулися.

Навесні [[217 до н. е.|217]] року до н. е. біля гирла Ебро відбулася [[Морська битва при Ебро|морська битва]] між флотами Гнея Сципіона і Гасдрубала Барки, в якій карфагеняни зазнали нищівної поразки, втративши три чверті свого флоту; завдяки цієї перемозі римський флот здобув повну гегемонію на морі, яка тривала до кінця війни. Контроль морських шляхів римлянами і морська блокада карфагенських портів на іспанському узбережжі відіграли значну роль в послабленні армії Ганнібала, яка протистояла римлянам в Італії

Весь [[216 до н. е.|216]] рік як римляни, так і карфагеняни були більше зайняті консолідацією своїх іспанських володінь, ніж боротьбою між собою. Брати Сципіони воювали з Індібілом і його ілергетами, карфагеняни приборкували племена [[тартезії]]в. В [[215 до н. е.|215]] році карфагеняни отримали підкріплення на чолі з [[Гімільконом]], і біля гирла Ебро відбулася ще одна битва, яка отримала назву [[Битва при Дертосі|битви при Дертосі]]. Цього разу перемога також була на боці римлян, які знову не дозволили Гасдрубалу надати підтримку силам Ганнібала в Італії в критичний для нього час. Гасдрубал зазнав настільки значних втрат, що Карфаген був змушений направити до Іспанії сильне підкріплення, очолене [[Магон Барка|Магоном Баркою]] (третім, молодшим сином [[Гамількар Барка|Гамількара Барки]]), яке початково призначалося для підсилення італійської армії Ганнібала, що не дозволило тому зібрати достатньо сил для вирішального удару по [[Рим]]у після [[Битва при Каннах|битви при Каннах]].

Повстання [[Сіфак]]а, на той час союзного Риму, в західній [[Нумідія|Нумідії]] змусило Гасдрубала з більшістю війська в [[214 до н. е.|214]] році повернутися до Африки, залишивши ініціативу на іспанському театрі воєнних дій римлянам. В Африці Гасдрубал підтримав суперника Сіфака, ватажка східних нумідійців [[Гала (нумідійський цар)|Галу]], і при підтримці його і його сина [[Масінісса|Масінісси]] наніс Сіфаку важку поразку. В [[211 до н. е.|211]] році Гасдрубал повернувся до Іспанії, привівши з собою численне військо нумідійської кінноти з Масініссою на чолі.

Станом на початок [[211 до н. е.|211]] року до н. е. карфагенські сили були розділені на три армії; перши дві очолювали брати Гасдрубал і Магон Барка, третьою командував [[Гасдрубал Гіскон]], син карфагенського генерала [[Ганнібал Гіскон|Ганнібала Гіскона]], що загинув під час [[Перша Пунічна війна|Першої Пунічної війни]]. Римляни, в свою чергу, також розділили своє військо на три частини, щоб протистояти карфагенянам; двома римськими арміями командували Гней і Публій Сципіони, третю очолив [[Тит Фонтей]]. В 211 році римляни почали новий наступ на південь, який закінчився для них катастрофою і загибеллю братів Сципіонів; римські сили в Іспанії опинилися на грані повної поразки.

На початку [[209 до н. е.|209]] року до н. е. Сципіон перетнув з військом Ебро і обложив столицю карфагенської Іспанії з суші і моря. Укріпивши свої позиції проти атаки з тилу наразі підходу основних сил карфагенської армії, римляни почали готуватися до штурму міста. Після двох невдалих лобових атак Сципіон вдався до тактики одночасного штурму фортеці з декількох напрямків, знаючи, що гарнізон міста занадто малий, щоб ефективно контролювати весь периметр. Завдяки низькому рівню води в лагуні, який оголив північну стіну, висаджений з кораблів [[десант]] зміг атакувати з несподіваного напрямку і вдертися до міста. Надзвичайно низький відплив в лагуні, який був спричинений, імовірно, сильним вітром з берега, справив велике враження на римських солдатів, які дійшли висновку, що їх командувачу допомагає сам бог морів [[Нептун]]. Римляни почали в місті різанину населення, придушуючи останні осередки опору, однак коли карфагенський гарнізон на чолі з Магоном (тезкою командувача однієї з армій) кинув зброю і здався, Сципіон наказав припинити насилля.

Укріпивши Новій Карфаген і залишивши в ньому сильний гарнізон, Сципіон відвів основну частину своєї армії назад до [[Тарракон]]а, щоб не дати карфагенянам перерізати його розтягнуті комунікації. Решту 209 року він присвятив тренуванню війська. Карфагеняни, не маючи морського флоту, були неспроможні відібрати свою столицю у римлян; до того ж вони мали докладати значних зусиль, утримуючи в підкоренні своїх іспанських союзників, щоб не дати їм перебігти на бік римлян. Фактично, захопленням Нового Карфагену римляни досягли в Іспанії того, що раніше вдалося здійснити Ганнібалу в Італії — підбурити місцеве населення проти традиційних володарів. Коли Гасдрубал почав збирати армію для підтримки Ганнібала в Італії, Сципіон заздалегідь дізнався про це за допомогою широкої мережі інформаторів і шпигунів. На початку [[208 до н. е.|208]] року до н. е. армія Сципіона вирушила на південь до Бекули, щоб перехопити карфагенян зненацька.

Сципіон вважав безглуздям похід на північ по гористій місцевості, населеній ворожими племенами, маючі в тилу дві інші карфагенські армії, і тому не став переслідувати Гасдрубала (за що пізніше піддавався жорстокій критиці [[Катон Старший|Катоном Старшим]]), зосередившись замість цього на карфагенських силах, що залишилися в Іспанії. Гасдрубал пройшов по землям [[біски|басків]] (з якими, імовірно, склав союзну угоду) до південної [[Галлія|Галлії]]. Підсиливши своє військо галльськими найманцями і перетнувши [[Альпи]], він вторгся в Італію в спробі пробитися на з’єднання з італійською армією Ганнібала. В [[207 до н. е.|207]] році до н. е. в [[Битва при Метаврі|битві при Метаврі]] в [[Етрурія|Етрурії]] карфагенське військо було розгромлене Марком Лівієм Салінатором; в цій битві загинув і сам Гасдрубал.

До кінця [[207 до н. е.|207]] року римські армії Сілана і Сципіона займалися зміцненням римського контролю над півднем Іспанії і нападами на місцеві племена, які зосталися вірними Карфагену, з метою примусити їх перервати свої стосунки з Карфагеном, щоб позбавити карфагенян підтримки і підкріплень з боку іберів. Коли до Іспанії дійшли новини про поразку і загибель Гасдрубала при Метаврі, карфагеняни в Іспанії вже остаточно перейшли до оборони, укріпившись в декількох міцних фортецях на південному узбережжі. Обидві армії почали готуватися до фінальної битви за панування на Піренейському півострові.

Зиму 207/206 років карфагеняни провели, стягуючи сили своїх останніх іспанських союзників і приймаючи підкріплення з Африки. Навесні [[206 до н. е.|206]] року Магон і Гасдрубал Гіскон виступили проти Сципіона, маючі в своїх лавах від 50000 до 70000 пішого війська, від 4000 до 5000 кінноти і 36 слонів. Сципіон також набрав велику кількість рекрутів серед іспанських племен; його військо було значно ослаблено необхідністю утримувати гарнізони на нещодавно завойованих територіях, і римські легіонери складали лише невелику частину його армії, яка налічувала біля 45000 вояків. Незважаючи на кількісну перевагу противника Сципіон виступив на зустріч карфагенянам до містечка Іліпа (сучасна [[Алькала-дель-Ріо]] поблизу [[Севілья|Севільї]]). Нестачу кількості війська Сципіон чудово відшкодував воєнним талантом і вдалим тактичним маневром і в ході багатоденної [[Битва при Іліпі|битви при Іліпі]] наголову розгромив карфагенян. Магон і Гасдрубал Гіскон з рештками армії, яким пощастило уникнути різанини, прорвалися назад до Гадеса.

Після перемоги при Іліпі римське військо зайнялося придушенням останніх осередків карфагенського опору на півдні Іспанії; Сципіон також здійснив ризиковану подорож морем до Африки на переговори з [[Сіфак]]ом. Після повернення з Африки Сципіон тяжко захворів; його хвороба підсилилася, коли армія вирушила проти Гадесу, і в якийсь час почали циркулювати чутки про то, що він помер. Римське військо вже тривалий час не отримувало платні — розорена війною Італія була неспроможна регулярно платити легіонерам, і серед римських гарнізонів в північній Іспанії, які не брали участі в бойових діях і тому не могли розраховувати на воєнну здобич і грабіжництво, зростало збурення. Влітку 206 року, отримавши фальшиве повідомлення про смерть Сципіона, збунтувався римський гарнізон на річці Сукрон. Можливо, в підбуренні легіонерів брали участь ібери, тому що в цей же час на північному сході Іспанії спалахнуло повстання іберів, очолене Індібілом і ватажком аусетанів Мандонієм. Однак повсталі легіонери не вдавалися до активних дій після того, як з’ясувалося, що Сципіон живий, і коли легіону було наказано явитися до Нового Карфагену начебто для видачі платні, він прибув туди в повному складі. Підбурювачі і призвідники заколоту були заарештовані і страчені, після чого повстання збурення швидко вщухло. Повсталі ібери були розбиті спочатку легатом [[Гай Лелій|Гаєм Лелієм]], а потім самім Сципіоном; втім, тривале протистояння з іберами було римлянам невигідне. Сципіон погодився на переговори і пообіцяв зберегти обом ватажкам життя в обмін на виплату іберами контрибуції, достатньої для розрахунку з легіонерами, і видачу заручників. Мандоній був страчений пізніше, в [[205 до н. е.|205]] році; Індібілу пощастило втекти.

[[Зображення:Hispania 1a division provincial.PNG|thumb|right|300px|Римські провінції в Іспаннії у [[197 до н. е.|197]] р. до н. е.]]