Горінчово: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 34:
| відстань ст =
}}
'''Горінчово''' ('''Горінчове́''') — [[село]] в Україні, [[Закарпатська область|Закарпатській області]], [[Хустський район|Хустському районі]]. Сільраді підпорядковані населені пункти Ділок, Кутлаш, Сюрюк, Посіч. До 1945 року село Монастирець було присілком Горінчова.
 
== Географія ==
Село Горінчово вперше згадується в письмових джерелах середини XIV століття. Жителі Горінчова брали участь у селянській війні [[1514]] року і у визвольній війні угорського народу 1703—1511 років. Селянин В. І. Бабич боровся проти білогвардійців у лавах Червоної Армії в 1919—1921 роках. В 1923 році створена первинна організація КПЧ. Під час фашистської окупації 45 чоловік емігрували в [[Радянський Союз]]. За допомогу партизанам фашисти закатували комуніста Д. Д. Петрика. [[23 жовтня]] [[1944]] року село визволено від фашистської окупації.
 
Горінчове розташоване в долині річки [[Ріка (річка)|Ріки]], за 16 км від районного центру.
Горінчове розташоване в долині річки [[Ріка (річка)|Ріки]], за 16 км від районного центру. Сільраді підпорядковані населені пункти Ділок, Кутлаш, Сюрюк, Посіч. До 1945 року Монастирець був приселок Горінчова. У Горінчові містилась центральна садиба колгоспу «Більшовик». Основний виробничий напрям його був — садівництво та тваринництво. Артіль мала понад 2400 га землі, в тому числі 900 га садів 360 сіножатей, 300 га орної землі. На фермах було 850 голів ВРХ, 3300 овець. Основні виробничі процеси механізовано. З допоміжних підприємств — вальцьовий [[млин]], олійниця, пилорама. В селі є середня школа, бібліотека, клуб, дільнична лікарня. За радянських часів споруджено понад 400 будинків та тротуари. Село Горінчово відоме насамперед як «оселя казкарів»: у 1950-х рр. відомий фольклорист Петро Лінтур записав у селі близько 300 текстів казок і легенд від дев'яти оповідачів — Ю. Ревтя, Д. Петрика, Ю. Порадюка-Теґзи, І. Ділинка, Х. Плешинця, А. Калина, М. Шовага, Г. Павлюк, Ю. Митровича. Горінчівські записи Лінтура неодноразово видавалися друком — збірники «Казки Верховини» (1960), «Легенди Карпат» (1968), «Дідо-всевідо» (1969), «Дванадцять братів» (1972), «Казки одного села» (1979), «Зачаровані казкою» (1984), «Казки Карпат» (1990) та ін.
 
== Історія ==
 
Село Горінчово вперше згадується в письмових джерелах середини XIV століття. Жителі Горінчова брали участь у селянській війні [[1514]] року і у визвольній війні угорського народу 1703—1511 років. Селянин В. І. Бабич боровсянавіть проти білогвардійцівопинився у лавахросійських Червоноїбільшоивцьких Арміїзагонах, вз 1919—1921якими роках.воював Впроти 1923Білої роціармії створенаРосії первиннау організація1919—1921 КПЧроках. ПідЗ час1923 фашистської- окупації 45 чоловік емігрували в [[Радянський Союз]]. За допомогу партизанам фашисти закатували комуніста Д. Д. Петрика. [[23 жовтня]] [[1944]] року село визволено віду фашистськоїскладі окупаціїЧехословаччини.
 
Під час угорської окупації 45 чоловік емігрували в [[Радянський Союз]], який тоді був союзником гітлерівської Німеччини. Утікуачів відразу помістили у фільтраційні табори НКВД, а згодом - у тюрми ГУЛАГу, звинувативши у шпіонажі. [[23 жовтня]] [[1944]] року село окупували сталінські війська.
 
=== До звільнення від СССР 1991 ===
 
У Горінчові містилась центральна садиба колгоспу «Більшовик». Основний виробничий напрям його був — садівництво та тваринництво. Артіль мала понад 2400 га землі, в тому числі 900 га садів 360 сіножатей, 300 га орної землі. На фермах було 850 голів ВРХ, 3300 овець. Основні виробничі процеси механізовано. З допоміжних підприємств — вальцьовий [[млин]], олійниця, пилорама. В селі є середня школа, бібліотека, клуб, дільнична лікарня. Споруджено понад 400 будинків та тротуари.
 
== Специфіка ==
 
Село Горінчово відоме насамперед як «оселя казкарів»: у 1950-х рр. відомий фольклорист Петро Лінтур записав у селі близько 300 текстів казок і легенд від дев'яти оповідачів — Ю. Ревтя, Д. Петрика, Ю. Порадюка-Теґзи, І. Ділинка, Х. Плешинця, А. Калина, М. Шовага, Г. Павлюк, Ю. Митровича.
 
Горінчівські записи Лінтура неодноразово видавалися друком — збірники «Казки Верховини» (1960), «Легенди Карпат» (1968), «Дідо-всевідо» (1969), «Дванадцять братів» (1972), «Казки одного села» (1979), «Зачаровані казкою» (1984), «Казки Карпат» (1990) та ін.
* Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область, сС. 742, Київ, 1969 р.
 
== Персоналії ==
* [[Олашин Степан Васильович]] — український скульптор.
* [[Калин Андрій Степанович]]
* протоієрей [[Біляк Василь|Василь Біляк]] - український релігійний діяч, голова Дарницького благочиння УПЦ МП, редактор газети «Віра і Культура».
 
== Посилання ==