Судова практика: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
виправлення помилок Мітка: перше редагування |
|||
Рядок 30:
Країни романо-германського права можна умовно поділити на ті, що офіційно визнають судову правотворчість (ФРН, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Турція) і на ті, де судова правотворчість законодавчо не закріплюється, але фактично існує (Франція, Данія, Греція, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія та ін.)
Характерною рисою французької доктрини є заборона на створення в судовому рішенні норми права, яка буде застосовуватися в аналогічних випадках. Згідно зі ст. 5 Цивільного кодексу Франції суддям заборонено виносити рішення у вигляді положень загального або регламентарного характеру. Однак відповідно до доктрини усталеної судової практики (jurisprudence constante) низка раніше прийнятих та узгоджених судових рішень розглядається як переконливий доказ правильного тлумачення правової норми. Роль судді є основою в застосуванні закону
У німецькій правовій традиції до легітимних функцій суду належіть, зокрема, функція розвитку й удосконалення права, що включає повноваження на правотворчу діяльність. Німеццька система судових рішень має змішаний характер. На відміну від французької доктрини визнається необхідність правового обґрунтування рішення судді, у постановах досить часто використовуються посилання на прийняті раніше рішення, однак відсутня обов’язкова сила прецеденту, за вийнятком рішень Федерального конституційного суду.
| |||