Стенфордський тюремний експеримент: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Addbot (обговорення | внесок)
м Вилучення 32 інтервікі, відтепер доступних на Вікіданих: d:q235089
A gavryush (обговорення | внесок)
Немає опису редагування
Рядок 1:
'''Стенфордський тюремний експеримент''' — [[психологічний експеримент]], який [[1971]] здійснив американський психолог [[Зімбардо Філіп|Філіп Зімбардо]], досліджуючи як впливає обмеження свободи та тюремного оточення на психіку людини, а також як впливає нав'язана людині соціальна роль на її поведінку.
 
Добровольці грали ролі в'язнів та охоронців в імпровізованій [[в'язниця|в'язниці]], влаштованій у корпусі кафедри психології. Учасники швидко адаптувались до своїх ролей. Ніхто не сподівався, проте почали виникати по-справжньому небезпечні ситуації. Кожен третій охоронець виявився схильним до [[садизм|садизму]]у, а в'язні були надто [[моральна травма|морально травмовані]], двоє з них завершили експеримент достроково. Незважаючи на очевидну втрату контролю над експериментом, тільки один з 50 спостерігачів, Христина Маслач, висловилася про необхідність припинення експерименту. Зімбардо припинив експеримент достроково, через шість днів після його початку.
 
Результати експерименту вразили і його автора, тому Філіп Зімбардо заявив, що подібне не повинно повторитися. Багато років він був засмучений кепською славою свого експерименту, що зробив ціле покоління психологів гранично обережними. «"Психологи стали виходити з того, що людина &nbsp;— настільки вразливе створіння, що коли вона не пройде той чи інший тест, то це назавжди зруйнує її самооцінку. Тому більшість тестів здійснювалося лише через опитування. Психологи тільки запитують: «Уявіть собі, що ви наглядач. Як би ви поводилися?»<ref>[http://www.dt.ua/3000/3680/35066/ Дзеркало тижня № &nbsp;22, 15 червня 2002]</ref>
 
З погляду [[етика|етики]] експеримент часто порівнюють із [[експеримент Мілґрема|експериментом Мілґрема]], який Стенлі Мілґрем (він колись навчався разом із Зімбардо) здійснив [[1963]] року в [[Єльський університет|Єльському університеті]].
Рядок 13:
Учасників набрали за оголошенням у газеті. Їм пропонували 15 доларів на день (з урахуванням [[інфляція|інфляції]] станом на [[2007]] рік це приблизно 75 доларів) за два тижні участі. Із 70 осіб, що відгукнулись на оголошення, Зімбардо та його команда вибрали 24 найбільш здорових і психологічно стійких. Це були переважно білі чоловіки, представники [[середній клас|середнього класу]]. Усі вони були студентами (аспірантами коледжів).
 
24-х молодих людей поділили на «охоронців» та «в'язнів». І хоча їх ділили цілком випадково, «в'язням» потім здавалося, що в охоронці беруть за великий зріст. Насправді жодних відмінностей у фізичних даних не було. Імпровізовану в'язницю влаштували на базі [[Кафедра (освіта)|кафедри]] психології [[Стенфорд|Стенфорду]]у. Лаборант-старшокурсник був «наглядачем», а сам Зімбардо&nbsp;— директором в'язниці.
 
Зімбардо створив для в'язнів такі умови, які мали сприяти [[дезорієнтація|дезорієнтації]], втраті почуття реальності й [[самоідентифікація|самоідентифікації]]. Охоронцям видали дерев'яні кийки й уніформу кольору хакі військового зразка, яку вони самі обрали в магазині. Їм також видали дзеркальні сонцезахисні окуляри, за якими не видно було очей. На відміну від в'язнів, вони мали працювати позмінно й повертатись додому на вихідні, хоча згодом багато хто брав участь у неоплачуваних понаднормових чергуваннях.
 
В'язні мусили вдягатись тільки в навмисно погано підібрані міткалеві халати без спідньої білизни та ґумові пантофлі. Зімбардо стверджував, що такий одяг змусить їх тримати незвичну [[постава|поставу]], вони будуть відчувати [[дискомфорт]], а це сприятиме їх дезорієнтації. Їх називали тільки за номерами, які їм надали замість імен. Ці номери були пришиті на їхніх халатах, крім того вони мали носити тугі капронові шапочки на голові, що символізували новобранців, які проходять початкову військову підготовку в армії. Ще вони носили на [[кісточка|кісточках]]х маленькі ланцюжки&nbsp;— як нагадування про їхнє ув'язнення.
 
За день до експерименту охоронцям влаштували короткі [[установчі збори]], але їм не дали жодних вказівок, окрім неприпустимості фізичного насильства. Їхній обов'язок&nbsp;— обхід в'язниці&nbsp;— їм запропонували здійснювати у будь-який зручний для них спосіб.
Рядок 33:
Над експериментом швидко втратили контроль. В'язні потерпали від [[садизм|садистського]] ставлення охоронців і наприкінці в багатьох спостерігався сильний [[емоційний розлад]].
 
Після порівняно спокійного першого дня, на другий день вибухнув бунт. Охоронці добровільно вийшли на понаднормову роботу і без вказівки дослідників придушували бунт, нападаючи на в'язнів із [[вогнегасник|вогнегасниками]]ами. Після цього інциденту охоронці намагались розділяти та стравлювати в'язнів, обрали «добрий» і «поганий» корпуси, змушували в'язнів думати, що серед них є [[сексот|«інформатори»]]. Ці заходи виявились досить ефективними, й у подальшому значних заворушень не було. За словами консультанта Зімбардо, колишнього в'язня, така тактика застосовується в справжніх американських в'язницях.
 
Підрахунок в'язнів, який спочатку був задуманий, щоб допомогти в'язням звикнути до ідентифікаційних номерів, перетворився на знущання тривалістю до кількох годин, під час яких охоронці глумились з ув'язнених і картали їх фізично, зокрема, змушували їх виконувати фізичні вправи.
Рядок 54:
Стенфордський експеримент закінчився 20 серпня [[1971]] року, тривав він тільки 6 днів, замість запланованих 14-ти. Результати експерименту використовувались для того, щоб проілюструвати, як легко люди піддаються впливу, якщо присутня узаконювальна [[ідеологія]], а також соціальна й інституціональна підтримка. Також їх використовують для ілюстрації теорії [[когнітивний дисонанс|когнітивного дисонансу]] та впливу влади авторитетів.
 
У психології результати експерименту використовують на підтримку [[ситуативні чинники поведінки|ситуативним чинникам поведінки]] (''situational attributions'') людини на противагу особистісним (''dispositional attribution''). Іншими словами, схоже на те, що ситуація визначає поведінку людини більше, ніж її внутрішні особливості. У цьому результати схожі на результати загальновідомого [[експеримент Мілґрема|експерименту Мілґрема]], в якому звичайні люди, підкоряючись наказу, виконували [[покарання]] [[електрошок|електрошоком]]ом і, таким чином, ставали спільником експериментатора.
 
За збігом обставин, незабаром після завершення досліджень відбулися криваві бунти в тюрмах [[Сан-Квентін|Сан-Квентіна]]а й [[Аттіка (США)|Аттіки]], і Зімбардо доповів про свої досліди [[Міністерство юстиції США|Міністерству юстиції США]] (''U.S. House Committee on the Judiciary'')
 
== Критика експерименту ==
Рядок 64:
Через те, що це був польовий експеримент, вести традиційний науковий контроль було неможливо. Зімбардо не був нейтральним спостерігачем, а впливав на керівництво експериментом як директор в'язниці. Висновки, що ґрунтуються на експерименті, є значною мірою суб'єктивними й не підкріплені ширшим колом фактів. Такий експеримент важко відтворити іншим [[дослідник]]ам.
 
Деякі критики експерименту стверджують, що учасники ґрунтували свою поведінку на тому, що від них очікували, чи орієнтувались на [[стереотип|стереотипи]]и поведінки в'язнів та охоронців. Іншими словами, учасників просто було втягнено в [[рольова гра|рольову гру]], проте Зімбардо наполягає, що навіть якщо на початку це були елементи рольової гри, то впродовж експерименту учасники звикли до своєї ролі.
 
Його критикували й через невідповідність середовища (''ecological validity''). Багато умов, накладених в експерименті, є суперечливими і не відповідають умовам у справжніх тюрмах (зав'язування очей новоприбулим, заборона вдягати нижню білизну, заборона виглядати у вікно, заборона вживати імена). Зімбардо ж наполягає, що ув'язнення&nbsp;— це шокуюча і дегуманізуюча подія, і було необхідно ввести ці процедури, щоб поставити «в'язнів» в умови обмеженої волі; однак важко дізнатись, наскільки дія таких умов подібна до справжньої в'язниці, а спосіб проведення експерименту важко відтворити точно, щоб інші могли перевірити це.
Рядок 74:
== Спроба відтворити експеримент на BBC ==
 
Алекс Хеслем (''Alex Haslam'') і Стів Річер (''Steve Reicher''), психологи з університету в [[Екстер|Екстері]]і та з університету Сен-Ендрюс керували частковим відтворенням експерименту за фінансової підтримки [[Бі-Бі-Сі|BBC]], яке транслювало сцени дослідження як [[реаліті-шоу]] під назвою «Експеримент» ([[2002]]). Їх результати й висновки дуже різняться від Зімбардових і призвели до серії публікацій про [[деспотизм|тиранію]], [[стрес (медицина)|стрес]] і [[лідерство]] (незадовільні результати від SPE були опубліковані в ключових галузевих журналах, зокрема ''British Journal of Social Psychology, Journal of Applied Psychology, Social Psychology Quarterly''). Оскільки експеримент не був точним відтворенням Стенфордського експерименту, дослідження поглибило сумніви в універсальності висновків. Зокрема, під питанням висновок, що люди чинили зло неусвідомлено, граючи роль, та ідея про те, що рушійні сили зла є, в будь-якому випадку, банальними. Їх дослідження також довело важливість лідерства у виникненні тиранії (у формі, яку показав Зімбардо в інструктажі охоронців в Стенфордському експерименті)<ref>[http://education.guardian.co.uk/academicexperts/story/0,,1605313,00.html The ideas interview: Alex Haslam] {{ref-en}}</ref><ref>[http://www.offthetelly.co.uk/interviews/experiment.htm Interview: Steve Reicher and Alex Haslam] {{ref-en}}</ref>.
 
== Абу-Ґрейб ==
Рядок 80:
Коли вибухнув скандал [[Абу-Ґрейб]] (знущання й тортури над в'язнями в Американській військовій в'язниці в [[Ірак]]у) (березень [[2004]]), багато експертів одразу помітили його схожість із Стенфордським тюремним експериментом&nbsp;— серед них [[Зімбардо Філіп|Філіп Зімбардо]], який дуже зацікавився подробицями цієї історії. Його занепокоїло, що зусилля офіційних військових і уряду були спрямовані на те, аби звинуватити у зловживаннях кілька «паршивих овець» замість того, щоб визнати це за системні проблеми офіційно встановленої військової системи виконання покарань.
 
Фактично, Зімбардо виявився в команді [[юрист|юристів]]ів, що захищала одного з наглядачів тюрми Абу-Ґрейб [[штаб-сержанта (США)|штаб-сержанта]] (SSG) Айвена Фредеріка на прізвисько «Чіп». Зімбардо мав доступ до всіх слідчих документів і документів з обмеженим доступом, а також давав свідчення як експерт на військовому [[трибунал]]і в жовтні [[2004]] року, на якому Фредеріка було засуджено до восьми років ув'язнення.
 
Зімбардо використав свій досвід у справі Фредеріка під час написання книги «Ефект Люцифера: Осмислення перетворення добрих людей на злих» (''Random House'', [[2007]]), в якій припускає, що між Стенфордським експериментом і зловживаннями в Абу-Ґрейбі є багато спільного<ref name = "effect">[http://www.lucifereffect.com Lucifer effect] {{ref-en}}</ref>.
 
== ДивітьсяДив. також ==
* [[Експеримент (фільм, 2010)|Експеримент]], американський фільм 2010 року на основі Стенфордського експерименту
* [[Експеримент (фільм)|Експеримент]], німецький фільм 2001 року на основі Стенфордського експерименту
Рядок 113:
* [http://www.holah.karoo.net/zimbardostudy.htm Звіт про експеримент]{{ref-en}}
* [http://www.angelfire.com/or/sociologyshop/frozim.html Критика експерименту від Еріка Фрома]{{ref-en}}
* [http://www.imdb.com/title/tt0250258/ Експеримент (IMDB)]&nbsp;— Німецький фільм (Das Experiment) на основі Стенфордського експерименту
* [http://daily.stanford.edu/article/2005/4/28/theLieOfTheStanfordPrisonExperiment Брехня Стенфордського тюремного експерименту]{{ref-en}}&nbsp;— критика Карло Прескота, колишнього зека та консультанта/асистента експерименту.
* [http://www.damninteresting.com/?p=443 Рукотворна в’язницяв'язниця людського розуму]{{ref-en}}&nbsp;— статті з коментарями
* [http://www.democracynow.org/article.pl?sid=07/03/30/1335257 Ф. Зімбардо на Democracy Now! 30 березня 2007]{{ref-en}}
* [http://www.ifilm.com/video/2837985/ Ф. Зімбардо на The Daily Show, березень, 2007]{{ref-en}}