Військово-морський флот СРСР: відмінності між версіями

== Історія флоту ==

 

Громадянська війна у Росії призвела до різкого скорочення корабельного складу Робітничо-Селянського Червоного Флоту (РСЧФ). Через величезні втрати бойових кораблів (потоплених, захоплених противником, інтернованих [[Антанта|Антантою]], або повністю втратили боєздатність) загальна водотоннажність кораблів РСЧФ на початок 1921 становило всього лише 16,2% від сумарного водотоннажності Російського імператорського флоту. У 1921 році в порівнянні з 1917 роком в бойовому складі флоту залишалося всього 5,5% [[Лінійний корабель|лінійних кораблів]], 0% [[Крейсер|крейсерів]], 10% ескадрених міноносців, 5,8% [[Підводний човен|підводних човнів]], 2,7% мінних і мережевих загороджувачів, 4,9% канонерських човнів, 7,2% посильних і сторожових суден. Втрати протимінних кораблів і катерів були найменш чутливими, а найбільш важкими - у класі крейсерів.

 

Взятий радянським урядом курс на скорочення флоту призвів до того, що з березня 1921 по грудень 1922 чисельність особового складу РСЧФ була скорочена з 86 580 до 36 929 людей, а обсяг асигнувань на військове суднобудування і судноремонт - скорочені приблизно в 3,3 рази.

 

 

22 червня 1941, о третій годині ночі, німецька авіація здійснила нальоти на головну базу [[Чорноморський флот (СРСР)|Чорноморського флоту]] в [[Севастополь|Севастополі]] і на [[Ізмаїл]]. У Севастополі були скинуті, з метою заблокувати ЧФ, на вхідних фарватер бази і в Північній бухті електромагнітні міни. Авіацію противника зустрів вогонь зенітної артилерії і кораблів Дунайської флотилії. Повітряним атакам піддалися також Лієпайська і Ризька військово-морські бази. Магнітні міни були скинуті з літаків в районі [[Кронштадт|Кронштадта]]. Бомбили і головну базу Північного флоту-Полярний. Тоді, в третій годині ночі 22 червня, доповівши в [[Кремль (московський)|Кремль]] про наліт на Севастополь, адмірал [[Кузнєцов Микола Герасимович|Кузнєцов]], не чекаючи вказівок зверху, наказав усім флотам: «Негайно розпочати постановку мінних загороджень за планом прикриття».

Багато транспортних та допоміжних суден, було переобладнано у бойові кораблі,які увійшли до складу РСЧФ.

 

 

До складу сил флоту (стратегічних і загального призначення) входило більше 100 ескадр і дивізій, а загальна чисельність особового складу ВМФ СРСР становила близько 450 000 (в тому числі 12,6 тис. в морській піхоті). Витрати на ВМФ СРСР у 1989 році склали 12080000000 [[Рубль СРСР|рублів]] (при загальному військовому бюджеті в 77294000000 рублів), з них 2993 млн рублів на закупівлю кораблів і катерів і 6531 млн на технічне оснащення). У бойовому строю флоту перебувало 160 надводних кораблів океанської і дальньої морської зони, 83 стратегічних атомних підводних ракетоносців другого покоління, 113 багатоцільових атомних підводних човнів і 254 дизель-електричних.