Гірник Олекса Миколайович: відмінності між версіями

Олекса Гірник народився в родині [[бойки|бойків]]- верховинців, його батько і дід були відомі завдяки [[Просвіта|просвітницькій]] роботі в регіоні. Олекса спочатку вчився в [[польська мова|польській]] школі, а пізніше в українській гімназії [[Станіславівська українська гімназія|у Станіславові]], яку закінчив 1933 р. Олекса вирізнявся активним, сміливим характером. Він належав до «Пласту», «Просвіти», молодої організації ОУН, працював у «Соколі». Після гімназії батьки хотіли, щоб син продовжив навчання в семінарії, але він пішов працювати в організацію [[Сокіл (товариство)|«Сокіл»]], де очолював загін [[Пласт (організація)|пластунів]]. Пізніше хотів піти на навчання до [[Львівський університет|Львівського університету]] на [[Філософський університет Львівського університету|філософський факультет]], але був призваний до польської армії. За висловлювання проти польської влади і заклики до незалежності України 25 березня 1937 р. був засуджений до п'яти років в'язниці. Покарання відбував у концтаборі в Березі Картузькій, у таборах Львова, Кракова, Тарнова. У [[1939]] р. під час німецького вторгнення в Польщу втік із в'язниці.

 

 

Одружився з Кароліною Іванівною Петраш, яка теж була в засланні. У [[1950]] р. народився син Маркіян, а в [[1954]] р. — [[Гірник Євген Олексійович|Євген]]. Спочатку працював на місцевому цегельному заводі обліковцем, а пізніше інженером. Всі роки дуже переймався долею України, її культури, [[українська мова|української мови]]. Таємно від всіх протягом чотирьох років писав від руки листівки проти [[русифікація|русифікації]], які супроводжував цитатами з [[Тарас Шевченко|Шевченка]]. Вже в січні 1978 р. вирішив вчинити акт самоспалення, зокрема в листі до дружини він писав: