Відкрити головне меню

Зміни

 
== Творча спадщина ==
Усебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Був [[поет]]ом, [[прозаїк]]ом, [[драматург]]ом, [[критик]]ом й істориком літератури, [[перекладач]]ем, [[Видавництво|видавцем]]. Сюжети для своїх творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, але також з першоджерел людської культури — зі [[Східна культура|Сходу]], [[Антична культура|античної доби]] й, [[Відродження|Ренесансу]]. Був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.
 
Нерідко Івана Франка називають ''титаном праці''. [[Маланюк Євген Филимонович|Євген Маланюк]] свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».
 
=== Поезія ===
За стилем Франко належить до перших реалістів вукраїнської українській літературілітератури;  '''найвизначніший поет пошевченківської доби.''' Новаторською була друга збірка «[[З вершин і низин]]» ([[1887]], поширена [[1893]]), охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші); революціонізувала молоде покоління, через що в Російській імперії була заборонена. Вершина інтимної лірики Франка збірка «[[Зів'яле листя]]» ([[1896]]). У збірці «[[Мій Ізмарагд]]» ([[1897]]) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» ([[1900]]) Програмова збірка «[[Semper tiro]]» ([[1906]]) є містичним [[кредо]] поета-борця. «''Давнє і нове»'' ([[1911]]) поетична збірка. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» ([[1887]]), «Сурка» ([[1890]]), «Смерть Каїна» ([[1889]]), [[Іван Вишенський (поема)|«Іван Вишенський»]] ([[1900]]) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей» ([[1905]]), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.
 
=== Прозова творчість ===
Проза Франка охоплює понад 100 [[оповідання|оповідань]], [[новела|новел]], 10 [[повість|повістей]], [[роман (жанр)|романів]]. Починається з так званого «бориславського циклу» (від [[1877]]-го року), в якому Франко подає жахливий образ і глибокий аналіз соціального зла в тогочасній [[Галичина|Галичині]]. Зубожіння, пролетаризація галицького села лягли в основу збірок «В поті чола» ([[1890]]), «Галицькі образки» ([[1897]]), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben» та, інші.
 
Вершини прози Франка: повість «Boa constrictor» ([[1878]]), соціальний роман «[[Борислав сміється]]» ([[1882]], уперше зображені початкові форми революційної боротьби робітництва та стихійне пробудження його класової свідомости).
 
На основі старих українських літописів Франко написав історичну повість [[Захар Беркут (повість)|«Захар Беркут»]] ([[1882]]) р., в якій зобразивзображено героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів [[1241]]-го року). До історичних творів належать «Герой поневолі» ([[1904]] р., про революцію [[1848]]-го року у Львові), «Великий шум» ([[1907]] р., про скасування панщини).
 
Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив романи «Для домашнього вогнища» ([[1892]]), «Основи суспільности» ([[1895]]), «Перехресні стежки» ([[1899]]–[[1900]]). Повість «Лель і Полель» ([[1887]]) має [[Дидактичний матеріал|дидактичний]] характер. Проза Франка відзначається жанровим багатством, реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.
Анонімний користувач