Судова практика: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Додавання/виправлення дати для: Шаблон:Без категорій; косметичні зміни |
Іванко1 (обговорення | внесок) м стильові правлення за допомогою AWB |
||
Рядок 30:
Країни романо-германського права можна умовно поділити на ті, що офіційно визнають судову правотворчість (ФРН, Іспанія, Швейцарія, Португалія, Турція) і на ті, де судова правотворчість законодавчо не закріплюється, але фактично існує (Франція, Данія, Греція, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія та ін.)
Характерною рисою французької доктрини є заборона на створення в судовому рішенні норми права, яка буде застосовуватися в аналогічних випадках. Згідно зі ст. 5 Цивільного кодексу Франції суддям заборонено виносити рішення у вигляді положень загального або регламентарного характеру. Однак відповідно до доктрини усталеної судової практики (jurisprudence constante) низка раніше прийнятих та узгоджених судових рішень розглядається як переконливий доказ правильного тлумачення правової норми. Роль судді є основою в застосуванні закону , його інтерпретації, заповнені існуючих прогалин, а також у його оновлені, оживлені.
У німецькій правовій традиції до легітимних функцій суду належіть, зокрема, функція розвитку й удосконалення права, що включає повноваження на правотворчу діяльність. Німеццька система судових рішень має змішаний характер. На відміну від французької доктрини визнається необхідність правового обґрунтування рішення судді, у постановах досить часто використовуються посилання на прийняті раніше рішення, однак відсутня обов’язкова сила прецеденту, за вийнятком рішень Федерального конституційного суду.
Рядок 51:
== Прояви судової практики в України ==
# Згідно з ч. 2 ст. 150 Конституції України, Конституційний Суд України має виключне право на надання офіційного тлумачення Конституції та законів України. Рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення мають обов’язковий характер для всіх фізичних та юридичних осіб, а також для державної влади та місцевого самоврядування на території України. Окрім резолютивної частини такого рішення, прецедент тлумачення можна знайти у мотивувальній частині як цього рішення, так і рішення про відповідність Конституції України законів та інших визначених законом правових актів.
# Згідно зі ст. 111-23 Господарського Процесуального Кодексу, ст. 458 Кримінально Процесуального Кодексу, ст. 360-7 Цивільно Процесуального Кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.'''Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.'''
# У чинному законодавстві України відсутня норма, яка б надавала право Пленуму Верховного Суду України давати рекомендаційні роз’яснення судам загальної юриздикції з питань застосування законодавства, проте деякі роз’яснення Пленуму використовуються судами й на сьогоднішній день. Наприклад Постанова Пленуму №6 від 4 червня 2010 року “Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи”.
# Окрім того, у системі судів загальної юрисдикції, судова практика вищих судових інстанцій виступає орієнтиром як для нижчих судів, так і для інших правозастосовних органів. Згідно з ч.1 п.2 ст. 38 ЗУ “Про судоустрій і статус суддів” Верховний Суд України переглядає справи з питань неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.
# Згідно з ст. 32 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований Суд України дає спеціалізованим судам нижчого рівня рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції, на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики, а Пленум вищого спеціалізованого Суду України дає рекомендаційні роз’яснення судам загальної юрисдикції з питань застосування законодавства, у разі необхідності визнає нечинними відповідні роз’яснення вищих спеціалізованих судів.
# Згідно зі ст. 17 ЗУ “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди України забов’язані застосовувати Конвенцію та практику Суду як джерело права. З моменту набуття чинності рішення Суду стають джерелом судової практики Європейського Суду з прав людини. Ця судова практика визнається джерелом загальноєвропейських стандартів прав людини і повинна враховуватися органами всіх держав – учасниць конвенції.
== Список використаної літератури ==
| |||