Горінчово: відмінності між версіями

Горінчове розташоване в долині річки [[Ріка (річка)|Ріки]], за 16 км від районного центру. Сільраді підпорядковані населені пункти Ділок, Кутлаш, Сюрюк, Посіч. До 1945 року Монастирець був приселок Горінчового. У Горінчовому містилась центральна садиба колгоспу «Більшовик». Основний виробничий напрям його був — садівництво та тваринництво. Артіль мала понад 2400 га землі, в тому числі 900 га садів 360 сіножатей, 300 га орної землі. На фермах було 850 голів ВРХ, 3300 овець. Основні виробничі процеси механізовано. З допоміжних підприємств — вальцьовий [[млин[[]], олійниця, пилорама. В селі є середня школа, бібліотека, клуб, дільнична лікарня. За радянських часів споруджено понад 400 будинків та тротуари. Село Горінчово відоме насамперед як «оселя казкарів»: у 1950-х рр. відомий фольклорист Петро Лінтур записав у селі близько 300 текстів казок і легенд від дев'яти оповідачів — Ю. Ревтя, Д. Петрика, Ю. Порадюка-Теґзи, І. Ділинка, Х. Плешинця, А. Калина, М. Шовака, Г. Павлюк, Ю. Митровича. Горінчівські записи Лінтура неодноразово видавалися друком — збірники «Казки Верховини» (1960), «Легенди Карпат» (1968), «Дідо-всевідо» (1969), «Дванадцять братів» (1972), «Казки одного села» (1979), «Зачаровані казкою» (1984), «Казки Карпат» (1990) та ін.