Вікіпедія

Атональність: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
VolkovBot (обговорення | внесок)
120 979 редагувань
м робот додав: sr:Атонална музика
Немає опису редагування
Рядок 1:
'''Атона́льність''', В музиці  — термін, що означає відсутність тональної системи (див. [[тональність]]). Основні принципи атональної музики  — повна рівноправність всіх тонів, відсутність функціональної гармонії або функційно-впорядкованої інтонаційної системи, відсутність принципу розв'язання [[дисонанс|дисонансу]] в [[консонанс]].
Появі атональної музики передувало поступове ускладнення класичної гармонії, зокрема інтенсивний розвиток хроматики, поява акордів нетерцової будови, послаблення ладофункціональної системи.
На початку ХХ століття в творчості [[Шенберґ Арнольд|А.Шенберга]] та його послідовників відмова від тональної системи набуває принципового значення. Шенберг висуває вимогу відмови від консонантних акордів та ствердження диссонансу, як важливішого елементу музичної мови (т.зв. емансипація [[дисонанс|дисонансу]]). Першим атональним твором вважається  — «Три фортепіанні п'єси» ор. 11 (1909).
 
Пошуки структурної організації, приводять на початку 1920-х років до появи [[додекафонія|додекафонії]], що початково поєднувалась із уникненням тональних співзвуч. Першим твором, написаним у цій техніці вважається [[сюїта]] для фортепіано ор.25 Шенберга.
Рядок 10:
Новий етап розвитку атональної музики починається в повоєнний період і пов'язаний з різними авангардними течіями. Більшою частиною атональною є [[серійна та серіальна музика]], [[сонористична музика]], [[алеаторика|алеаторична музика]], стохастична музика ([[Ксенакіс|Я.Ксенакіс]]).
 
З 1960-тих років зі зміною політичної ситуації в [[СРСР]], атональна музика активно проникає в творчість радянських композиторів нового покоління  — «композиторів-шестидесятників», зокрема [[Альфред Шнітке|А.Шнітке]], [[Софія Губайдуліна|С.Губайдуліної]], [[Едисон Денисов|Е.Денисова]], а також українських композиторів  — [[Сильвестров Валентин|В.Сильвестрова]], [[Леонід Грабовський|Л.Грабовського]], В.Годзяцького та інших.
 
З 1980-х років атональність поступово проникає і до неакадемічних музичних жанрів, перш за все авангард-джазу (напр. творчість Ami Denio).
 
== Бібліографія ==
* Друскин М., Пути развития современной зарубежной музыки, в сборнике: Вопросы современной музыки, Л., 1963;
* Шнеерсон Г. М., О музыке живой и мертвой, М.. 1964;
* Мазель Л., О путях развития языка современной музыки, «Советская музыка». 1965, № 6, 7, 8;
* Berg A., What is atonality?, в кн.: S Ionimsky N., Music since 1900, N. Y., 1949:
* Schoenberg A., Style and idea, N. Y., 1958;
* Rognoni L., Espressionismo e dodecafonia, Torino, 1954 (библ. с. 355—95);
* Reti R. Tonality, atonality, pantonality. L, 1958 (рус. пер. — Тональность в современной музыке. Л., 1968);
* Perle G., Serial composition and atonality, Berk.—Los Ang., 1962;
* Austin W., Music in the 20th century, N. Y., 1966 (библ. с. 552—662).
 
 
{{Music-stub}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Атональність