Українсько-турецькі відносини: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 41:
Ця ідея та її традиція імпонувала українським політичним і церковним діячам [[17 століття|17 ст.]], зокрема, [[Богдан Хмельницький|Богданові]] й [[Хмельницький Тимофій Богданович|Тимошеві Хмельницьким]], [[Дорошенко Петро Дорофійович|Петрові Дорошенкові]] (в останні роки його гетьманування), [[Мазепа Іван Степанович|Іванові Мазепі]] (у перший період гетьманування до 1700), І. Ґалятовському та ін. сучасникам. Відгуки її знаходимо у екзильного гетьмана [[Орлик Пилип Степанович|Пилипа Орлика]].
Але поруч із цією ідеєю в українській політиці, особливо після 1648 року, існувала, а іноді переважала протилежна концепція, з якої розпочалася нова лінія української політики щодо Туреччини. Вона висувала наперед союз України з Туреччиною й Кримом (або тільки з однією з цих держав), на противагу планам і зусиллям Польщі та Росії — опанувати Україну чи поділити між собою українські землі. Смертельна боротьба проти Речі Посполитої за існування і поширення молодої української держави конче вимагали союзу її з Туреччиною й Кримом — або
Це було директивою зовнішньої політики [[Хмельницький Богдан|Б. Хмельницького]] після укладення польсько-московської угоди [[Адам Кисіль|Адама Кисіля]] 1647, скерованої проти Криму. Шукаючи союзника проти Польщі, Богдан Хмельницький уклав договір (наприкінці 1647 — на початку 1648) з Кримом, який допоміг йому розпочати переможну війну. Українська дипломатична місія на чолі з кропивнянським полковником [[Джалалій Филон|Филоном Джалалієм]] у червні 1648 уклала у Стамбулі союз із Туреччиною, на підставі якого Україна була визнана [[Суверенітет|суверенною]] державою, а Кримському ханові заборонено плюндрувати українські землі.
| |||