Кумейківська битва: відмінності між версіями

[неперевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Addbot (обговорення | внесок)
м Вилучення 2 інтервікі, відтепер доступних на Вікіданих: d:q4246927
Не енциклопедичний стиль. Копіво
Рядок 20:
 
== Передумови ==
В кінці XVI – на початку XVII ст. посилилось соціальне, національне та духовне гноблення, наступ на козацькі привілеї населення Середньої Наддніпрянщини. Це викликало супротив свободолюбного покозаченого населення. Почалися збройні повстання. На Черкащині у містах та селах жили осідлі козаки, такі ж як і по всіх поселеннях по обох берегах Дніпра нижче Києва по течії. За необхідності вони залишали свої господарства і йшли в похід на боротьбу з турками, татарами та поляками.
У травні [[1637]] року на [[Правобережна Україна|Правобережній Україні]] вибухнуло [[Павлюка повстання|антифеодальне повстання під проводом Павлюка]] проти польсько-шляхетського гніту, яке згодом охопило і значну частину [[Лівобережна Україна|Лівобережної України]]. Однак лише [[осінь|восени]] 1637 року польсько-шляхетський уряд зміг зібрати проти повстанців військові сили, доручивши командування ними польному гетьманові [[Потоцький Микола|Миколі Потоцькому]]. Вирішальний бій відбувся під [[село]]м [[Кумейки]].
 
== Хід битви ==
На світанку 6 ([[16 грудня]]) повсталі на чолі з [[Павлюк Павло|Павлом Павлюком]] та [[Скидан Карпо|Карпом Скиданом]], вишикувавши 6 лав, розгорнули наступ на позиції польсько-шляхетського війська. Але біля ворожого табору вони натрапили на непрохідне [[болото]]. Коли за наказом [[Павлюк Павло|Павлюка]] повстанське військо відступило і опинилось на рівному місці, на нього зненацька напала польська [[кіннота]]. Повсталі встигли нашвидку оточити себе возами в 6 рядів, однак їм не вистачило часу збудувати укріплений табір. Тричі вони відбивали штурми польської кінноти, яку підтримували [[піхота]] й [[артилерія]]. За свідченням [[Окольський Шимон|С.Окольського]], старі польські вояки казали, що «ніколи не бували під таким довгим і сильним вогнем і не бачили такої кількості трупів в одному місці»<ref>Черкас Б. Козацьке військо до середини XVII&nbsp;ст.&nbsp;— Київ: «Києво-Могилянська академія», 2006</ref>. Тільки за 4-м разом одному з польських загонів удалося вдертися у повстанський табір, підпалити вози з сіном і [[порох]]ом. Увечері Павлюк і Скидан з невеликими силами відступили з табору на [[Чигирин]], щоб зібрати підкріплення. Керівництво повстанським військом очолив [[Гуня Дмитро|Дмитро Гуня]]. Бій точився до пізньої ночі. На світанку Гуня вивів повстанців з оточення і відступив до [[Боровиця (Черкаська область)|Боровиці]], де з'єднався з загоном Павлюка.
У другій половині 1637 року піднялося велике повстання в районі Черкас і Корсуня. Центром повстання стало село Мошни. 14 жовтня 1637 року полковник війська Запорізького Карпо Скидан своїм універсалом призначає містечко Мошни місцем зосередження повстанців.
 
10 ([[20 грудня]]) 1637&nbsp;року польсько-шляхетське військо підійшло до Боровиці. Не маючи надії зломити опір повстанців силою зброї, Микола Потоцький запропонував переговори, під час яких Павлюка віроломно схопили і згодом стратили.
« Карпо Павлович Скидан, полковник й.к.м. війська Запорозького, на всій Україні зіставлений, товаришам нашим, отаманам городовим, козакам війська Запорозького на Задніпров’ю всім спільно і всій черні, братії нашій там замешканій доброго здравія від бога заживати бажаємо.
Повідомляємо в.ш. товаришів наших, що дано нам відомість про рішучі замисли п.п. (польсько-підданих) жовнірів, що вони напевно до нас на Україну вже поблизу підбираються – чого їм, тих замислів їх, Боже не поможи! Отже, я властю мого старшинства й іменем військовим наказую і упоминаю, абисьте були готові як в конях так і в припасах і зі зброєю своєю против того ворога нашої грецької віри ставати мужно, як того потреба виникає. А в.ш. панове отамани, взявши з собою по кілька товаришів, аби прибували на місце призначене, до Мошен, на будучу неділю, себто 29 октобра, доконче і доконче – наказуємо то під ласкою військовою і каранням військовим. Там в раді зібравшися. Будемо радити, будемо радити, аби з доброю славою і пожитком нашим все було , а вас Богові поручаєм.
Дано в Чигирині, місяця октобра 24 (с.с.) року 1637
Роман Попович, писар полковий, рукою власною.»
 
Успіх був надзвичайний, особливо на Правобережжі, де селяни громили шляхту і приставали до козаків. « Що хлоп – то козак! » - скаржилися поляки. Зважаючи на швидке наростання козацького повстання, польський уряд вирішив якомога поспішати. 7 листопада 1637 року польське військо рушило з-над Дністра і в середині листопада ст.ст. наближалося вже під Білу Церкву, що була визначена збірним пунктом поляків.
Тим часом в Мошнах відбулася рада отаманів повстанських загонів. Скидан розіслав нові універсали, скликаючи козацтво до Мошен. [1]
 
« Карп Скидан, полковник і опікун всеї України війська й.к.в. Запорозького їх милостям п.п. молодцям, черні війська Запорозького, товаришам і братії моїй милій ознаймую. Посилав я до вас, аби ви прибували на раду корсунську, але бачу вас мало послушних, а знаючи, що лядське військо наступає на віру і вольності наші, нагадую і під горлом наказую, аби ви – піші й конні – якнайскоріше прибували до мене до Мошен, аби ми там без душникам і неприятелям віри нашої відправу дали, а се напевно зможемо, як тільки зберетеся.
З Мошен, 17 ноября 1637 року » [2]
В жовтні – листопаді загони повстанців збиралися в Мошнах та довколишніх селах. Сюди ж підійшли головні сили на чолі з гетьманом Павлюком.
10 грудня 1637 року після наради в Рокитному Потоцький вирушив з тією частиною війська, що була в нього під рукою, намагаючись підняти дух у польського війська та справити на козацтво і селянство в Україні враження наростаючої сили польського впливу. Швидким маршем пройшов він з Рокитного на Богуслав, Корсунь і став готуватися до переходу за Рось, на територію , що була в руках повстанців. Реєстровці, які зосталися в Корсуні, не приставши до Скидана, стріли Потоцького поклонами й чолобиттям.
Але за Россю, в Драбівці, стояли вже Скиданові козаки під проводом Коростіля. Оповідали, що зі Скиданом немале військо, а друге стоїть за Дніпром у Домонтові навпроти Мошен під проводом Кизими. Висланий наперед польський роз’їзд під проводом Лаща під Мошнами зустрівся вже з Павлюковим військом 15 грудня 1637 року. Павлюк надіслав листа до Кизими з Мошен :
 
« Покірно вас просимо в день і ніч поспішайте до Мошен, до армати, бо ми сьогоднішнього дня наспіли з арматою до Мошен, жовніри хотіли вигнати наших товаришів з Мошен, але не мали потіхи, жовнірського товариства полягло кількадесять, і почувши про армату, вони звернули від Мошен. Ніч заступила і трудно нам було іти за ними; скоро Бог дасть день, підемо за тим неприятелем і вас просимо і наказуємо іменем військовим, під страхом суворої кари, аби хто тільки зве себе товаришем нашим, зараз ставав за віру християнську. Ще раз просимо вас і наказуємо, аби ще застали нас у Мошнах, а за тим Богові вас поручаємо.
В Мошнах, вівторок 15. XII »
 
Павлюку не вдалося зібрати всі сили. До того ж з 10 тисяч повстанців козаків було не більше 4 тисяч, а решта – слабо озброєні селяни. В польському війську нараховувалося понад 15 тисяч вояків [ 3].
Для Павлюка і козаччини фатально було, що вони дали польському війську врізатися так глибоко, розірвавши своїм передовим полком з’єднання з задніпровцями. Скиданові передові полки, пробиваючись до Павлюка, під Мошнами наскочили на польські війська піл проводом Лаща. Тепер Кизимі неможливо було виконати волю Павлюка і перейти за Дніпро. Павлюк, поспішаючи наздогнати втрачений час, кинувся на головне польське військо, що перейшло Рось і стало біля села Кумейки. Павлюк мав неправильні відомості про польське військо, вважаючи його меншим ніж було насправді. До того ж козацьке військо було слабо озброєним – « не всі мають самопали, декотрі тільки рогатини, коси, сокири, але йшли дуже сміло і сердито».
За словами Потоцького план Павлюка був таким : ударити на передовий полк Лаща, що відступив перед Павлюком з-під Мошен і став табором під Білозіркою; знищивши його, перейти на Рось, і зайшовши війську Потоцького ззаду, понищити переправи на росі і відрізати його від жовнірських полків, що йшли на підмогу полякам. Запобігаючи цій небезпеці, Потоцький наказав Лащеві відіслати свій обоз до головного війська, самому ж виступити проти Павлюка, і, відступаючи навести його на головне польське військо. Під Кумейками воно було в дуже зручній позиції: серед рівнини, на якій було зручно вести бій, та перед болотами, що закривали доступ до війська з фронту.
Коли настав день 6 грудня ст.ст., Павлюк, провокований Лащем, рушив усією силою на польське військо. Козаки йшли табором, в 6 рядів возів; попереду 6 гармат, всередині дві, позаду теж дві, а всередині табору 10 тисяч повстанців, добре поділених на полки і сотні, як описує очевидець.
Під час наступу, коли з перед очима козаків польське військо, поставлене в 10 рядів, більше ніж його сподівались, козацьке військо завагалося, але Павлюк їх підбадьорив їх: « хіба не знаєте, що ляхи військо ставлять у два ряди? Ідім!!! » Польські гармати привітали їх пострілами, козаки відповіли їм тим же, і «потопом» пішли на польське військо по рівнині. Але натрапивши на болота, що, не зважаючи на такий пізній час, не замерзли добре, пішли обходом повз село Кумейки. Це був дуже незручний маневр – Павлюк відкривав свій слабший фланг. До того ж селяни з Кумейок зробили «ведмежу послугу» козакам: вони запалили село і самі засіли на поляків, сподіваючись погромити їх як ті будуть відступати. Але дим пішов на козацьке військо і не давав йому змоги роздивитися навколо себе. Та козаки, не передчуваючи біди, ішли сміло, помахуючи хоругвами, стріляючи з гармат. Коли козаки проминули болото, Потоцький випустив проти них драгунів, а за ними йшли полки. Козаки спинилися, почали пересуватися в цей бік кращу частину свого війська, але раптовий напад польської кінноти, повторений кілька разів, зробив своє: було розірвано лінію козацьких возів, сталося замішання, спалено порох, що лежав на возах; і хоч поляки понесли також великі втрати, але багато поляків полягло в бою.
Як свідчить Потоцький, козаки билися з незвичайним завзяттям: « Було таке уперте і завзяте те холопство. Що ніхто з них не хотів миру, тільки й кричали, щоб одному на одному вмирати – і так дійсно їм приходило, а коли довелося впасти з коня котромусь з наших, то збігалися як злії пси, і на куски трупа рубали, хоч ми їх зверху били і на тім однім трупі кілька їх падало; котрим не ставало стрільби і зброї, били жовнірів голоблями і дишлами ».
Різня кривава тривала до пізньої ночі. Втрати козаків були дуже значними. Окольський повідомляє, що реєстровці нарахували побитих козаків 4800, але при пізнішій реєстрації у Січі, побитих нарахували ще більше.
Павлюк зі Скиданом й іншою старшиною під вечір, вважаючи справу програною, кинули табір і, прорвавши кільце польського оточення, вирвалися, щоб далі організовувати козацькі повстанські загони. Керувати військами на полі бою Павлюк доручив Дмитрові Гуні. Під його командуванням козакам вдалося зімкнути табір та почати організований відступ. Поляки спочатку гналися за ними, але Потоцький завернув війська на нічліг, жадаючи своїм жовнірам перепочинку. Д.Гуня з рештою козаків та селян відійшов до Мошен. Коли наступного дня в село вступили польські війська під командуванням Лаща, міщани підпалили містечко, викликавши страх і збентеження поляків.
« Хворих і покалічених ( близько 300 чоловік) і біля них трохи здорових козаків мусили залишити в Мошнах; військо польське, заставши їх тут не пожалувало ні немічних, ні безборонних. » Польські рицарі повтішалися над ними, і їх « не зіставлено живими », - скромно зауважує в своєму щоденнику поляк Окольський. Околиця села, де відбулося це побоїще, з того ж часу носить назву « Лютарівка » ( од « лють »), нагадуючи про ті криваві події. Павлюк зі старшиною, покинувши табір, зупинився в Черкасах, забравши гармати, він прямував до Боровиці, адже на той час туди перейшли козацькі війська з-за Дніпра. Павлюк відступав понад Дніпром, щоб відкрити дорогу до себе задніпровцям. Але поляки йшли слідом, і перекривали цю дорогу. Черкаси козаки запалили, а тому Потоцький, коли наблизився до міста, застав усе у вогні, і не мав змого йти далі, щоб не наразитися на небезпеку. Лише наступного дні він продовжив переслідування, і коли передові польські кіннотники вже наздоганяли козаків, старшина, щоб врятувати власні голови, видала Павлюка та вірне йому оточення полякам.
 
== Наслідки ==
Повстання зазнало поразки, а гноблення українського населення посилилося.
Відомий французький інженер Боплан так описує становище селян в цей період:
« Крестьяне находяться в жалком положении: они принуждены три (а то и больше ) дня ходить на барщину и за землю, смотря по величине участка, давать господину несколько четвериков хлеба, пару каплунов, кур, утят и гусей. Оброк этот собирается три раза на год: около Пасхи, среди лета и на Рождество. Кроме того они платят денежный оброк (чинш), десятую часть от выращенных овец, свиней, собраного меда, фруктов и овощей. Короче говоря, что господам понравится, крестьяне вынуждены им уступать. Вот почему многие крестьяне не имеют ни кола, ни двора. Господа наказывают крестьян за самые незначительные провинности, а зачастую и умертвляют, не неся за это наказания. Польские дворяни живут как в раю, в то время как украинцы мучаются как в аду. Вот почему многие крестьяне и мещане от подобного рабства спасаються бегством. Самые смелые уходять в Запорожье – главный стан казаков, находящийся на Днепре. Там они приобретают навыки и после походов на суше или на море принимаются в казаки ».
 
== Джерела ==
* Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.
* Автор: Давиденко Ігор Анатолійович Наукова робота: "Кумейківська битва ( 6 (16) грудня 1637 )" Науковий керівник Ісакова Н.П., НУБІП України, Київ 2013
* [http://history.franko.lviv.ua/dovidnyk.htm Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.]
* [http://www.kozatstvo.org.ua/uk_u.php?d=a&i=1703 Кумейківська битва на '''www.kozatstvo.org.ua''']
* [[Радослав Сікора]]: ''З історії польських крилатих гусарів''. Київ: ''Дух і літера'', 2012. ISBN: 978-966-378-260-7. [http://duh-i-litera.com/z-istoriji-polskyh-krylatyh-husariv/ Інформація про книгу в інтернет-магазині українського видавця].
 
== Примітки ==
Рядок 73 ⟶ 44:
[[Категорія:Битви Польщі]]
[[Категорія:Битви XVII століття]]
 
[[pl:Bitwa pod Kumejkami]]
[[ru:Кумейковская битва]]