Правореалізація: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 10:
* '''виконання''', яке є формою реалізації забов`язуючих норм права. Ця форма вимагає активної поведінки - дій, пов`язаних із виконанням суб`єктами обов`язків, покладенних на них нормами права (наприклад, виконання обов`язку щодо сплати податку на доходи);
* '''використання''' права, яке є формою реалізації уповноважуючих норм права. Воно спрямоване на добровільне здійснення особою своїх суб`єктивних прав і втілюється як в діяї, активній поведінці (наприклад, використання права обирати народних депутатів), так і в бездіяльності, пасивній поведінці (наприклад, використання права не свідчити проти себе і своїх близьких).
== Принципи, на яких ґрунтується реалізація норм права ==
1. Законність — неухильне дотримання державними органами та посадовими особами закону в процесі реалізації норм права.
Цей принцип передбачає такі основні моменти:
* прийняття рішення повинно здійснюватись правозастосовуючими органами чи посадовими особами у межах тих повноважень, які закріплені для них у законі (підвідомчість, підсудність справ);
* прийняття рішення відповідно до процедури, встановленої законом;
* прийняття рішень з дотриманням певної форми (ухвала, вирок, рішення, указ, наказ тощо);
* правильна юридична кваліфікація та застосування саме тієї норми, яка необхідна у даному випадку;
* винесення рішення у суворій відповідності приписам диспозиції чи санкції правової норми.
2. Обґрунтованість — прийняття рішення передбачає ретельне вивчення матеріалів справи; логічний аналіз доказів, перевірка достовірності юридичних фактів.
3. Доцільність — у правозастосовному акті повинен знайти відображення найбільш оптимальний та ефективний варіант реалізації правових вимог. (Наприклад: вирок не може бути надто суворим, чи м'яким, при його прийнятті повинно визначатись тяжкість заподіяного, ступінь вини, обставини, що пом'якшують чи погіршують становище обвинуваченого.)
4. Принцип соціальної справедливості — діяльність державних органів чи посадових осіб повинна базуватись на врахуванні інтересів суспільства в цілому, а не врахування становища чи рангу окремої особи чи групи осіб.
 
== Див. також ==