'''Александрі́йськийОлександрі́йський ві́рш''' — римований 12-складник із [[цезура (література)|цезурою]] посередині, обов'язковим наголосом на 6-му і 12-му [[склад]]ах та чергуванням парних окситонних і парокситонних [[рима|рим]].<br />Одна з форм [[вірш]]а у [[французька література|французькій поезії]], відомим прикладом якої є [[епос|епічна]] [[поема]] «Роман про [[Александр Македонський|Александра Македонського]]» ([[12 століття|12]] ст.), хоча перші зразки спостерігалися раніше, в [[11 століття|11]] ст. («Мандри [[Карл Великий|Карла Великого]] в [[Єрусалим]] та [[Константинополь]]»). Александрійський вірш став панівним віршем [[класицизм|класицистичної]] [[трагедія|трагедії]] (П. [[Корнель]] Ж. [[Расін]]). У [[російська література|російській поезії]] — це шестистопний [[ямб]] із [[Цезура (література)|цезурою]] після третьої [[стопа|стопи]] з [[римування]]м аабб. Улюблений розмір О. [[Пушкін]]а (понад 2000 віршів).<br />Видозмінена форма александрійського вірша називається александрином: п'ятирядковий 13-складовий вірш, написаний шестистопним ямбом, римований за схемою абааб. До неї звертався [[Іван Франко|І. Франко]] («Каменярі»). Александрійський вірш у класичному вигляді застосовував [[Микола Зеров|М. Зеров]] (цикл «Александрійські вірші»):<br />
:::::::::О. Бургардтові<br />
:Під кровом сільських муз, в болотяній Лукрозі,<br />
