Марія Софія Дольницька: відмінності між версіями

У березні 1921 р. Марійка Дольницька емігрувала в США. В Америці вона замешкала в домі старшої сестри Ірени Данилович у Мінеаполісі (штат Мінесота), де чоловік Ірени, о. Мирон, був священиком. На своє життя вона заробляла уроками малювання для дітей, виготовляла на замовлення портрети (переважно пастелеві). Згодом М. Дольницька переїхала до Філадельфії, сподіваючись на підтримку більшої ніж в Мінеаполісі української громади, але її надії були марними: вона не змогла виживати на заробітки від продажі своїх мистецьких праць, тому що “заробітчанська еміграція не мала… вирозуміння для творчости окремих мистців; ці емігранти обмежувалися тільки народною творчістю, яку цінили і зберігали” . Прийшлося їй прийняти допомогу від матері-ігумені Йосафати , яка надала Марійці помешкання й харчування при монастирі у Фокс Чейзі біля Філадельфії.<br />

 

На початку 1925 р. Марія Дольницька повернулася до Відня, оселилася у свого батька, відновила коло своїх мистецьких знайомств і з запалом узялася до праці. Тут вона остаточно вирішила, що буде займатися виключно емаллю, знайшла відповідну майстерню в центрі Відня, почала виставляти свої твори на постійній виставці в “Новій Галереї”. Власником “Нової Галереї” був Oтто Нієрштайн-Каляір. Він став її меценатом, завдяки котрому вона здобула популярність у цілій Європі.<br />

Твори Марії Дольницької почали з’являтися на мистецьких виставках Австрії, Німеччини, Італії, Голландії, Швейцарії, Швеції, Північної Америки. Їх відзначали й купували як окремі особи, так і музеї. Праці Дольницької привернули увагу мистецтвознавців і у рідному Львові: “...емалеві ікони Дольницької викликали справжню сензацію. Це бо знайшовся мистець, який відновив старі мистецькі традиції княжої та гетьманської доби, коли на Україні були створені в емалевій техніці твори високої мистецької вартости. Захоплені іконами Дольницької, львівські любителі мистецтв замовляли в неї також емаль для себе…” <br />

1937 р. на прохання керівництва АНУМ Марійка провела у Львові 6-тижневий курс емалі. Життя в Галичині допомогло їй зав'язати особисті контакти з відомими українськими митцями: Святославом Гординським, Миколою Бутовичем, Ярославою Музикою, Михайлом Осінчуком, Павлом Коржуном, Іваном Іванцем, Олексою Новаківським. У цей час вона мала змогу відвідати сім’ю свого брата д-ра Стефана Дольницького, який мешкав у м. Сколім, та зустрітися з іншими родичами.<br />

Марія Дольницька винайшла ще дві нові техніки виготовлення емалі: одна з них — це створення образів не на металевій плитці, що вимагало випалювання у спеціальній печі й обмежувало його величину, а на дротяній сітці, що давало можливість випалювати без печі полум'ям газу і без обмежень її величини. Емаль, створена на дротяній сітці, мала ще ту перевагу, що її можна було звинути у згорток, як картину, намальовану на полотні. Інший її винахід — це спосіб відділення кольорів без застосування металевих дротиків, як то робилося до того часу.

 

== Останні роки життя ==