Марія Софія Дольницька: відмінності між версіями

1937 р. на прохання керівництва АНУМ Марійка провела у Львові 6-тижневий курс емалі. Життя в Галичині допомогло їй зав'язати особисті контакти з відомими українськими митцями: Святославом Гординським, Миколою Бутовичем, Ярославою Музикою, Михайлом Осінчуком, Павлом Коржуном, Іваном Іванцем, Олексою Новаківським. У цей час вона мала змогу відвідати сім’ю свого брата д-ра Стефана Дольницького, який мешкав у м. Сколім, та зустрітися з іншими родичами.<br />

Марія Дольницька винайшла ще дві нові техніки виготовлення емалі: одна з них — це створення образів не на металевій плитці, що вимагало випалювання у спеціальній печі й обмежувало його величину, а на дротяній сітці, що давало можливість випалювати без печі полум'ям газу і без обмежень її величини. Емаль, створена на дротяній сітці, мала ще ту перевагу, що її можна було звинути у згорток, як картину, намальовану на полотні. Інший її винахід — це спосіб відділення кольорів без застосування металевих дротиків, як то робилося до того часу.

Про останні роки й дні життя Марії Дольницької В. Попович писав: “…В 1968 році, через ослаблення здоров’я, Дольницька перестала працювати в емалі. Останнім її твором була пропам’ятна таблиця академічного товариства “Січ” для української церкви св. Варвари у Відні. Через дивний збіг обставин, перший її твір — олійний образ св. Варвари (1916 рік) — і останній — пропам’ятна таблиця з архистратигом Михаїлом — знаходяться у віденській українській церкві!<br />

Від 1970 року Дольницька була під постійною контролею лікарів. Вона терпіла на недомагання кровообігу, що спричинило в квітні 1972 частинний параліж правої частини тіла. Після кількамісячного лікування в шпиталі, її стан здоров’я поправився і вона вернулася до хати. Про яку-небудь творчість не було мови і вона це прикро переживала.