Суб'єкт права: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 102:
 
З огляду на наведені міркування, можливо, доцільно розглядати [[смерть]] фізичної особи як часткове (а не повне) припинення її правоздатності: у частині юридичних обов’язків і тих суб’єктивних юридичних прав, які не може мати померла людина, її правоздатність зі смертю припиняється, а у частині інших суб’єктивних юридичних прав (на індивідуальний образ, поховання власного тіла, посмертне нагородження, посмертну [[реабілітація|реабілітацію]], особисті немайнові [[авторські права]] тощо) — ні. Таким чином як і ненароджена дитина, так і померла людина не може бути суб’єктом права у класичному розумінні. <ref>[http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pruk/2010_12/35.pdf Д. Гудима. Померла людина як суб'єкт права(нетривіальні думки)]</ref>
 
 
== Правовий статус природи ==
 
Розвиток генетичних досліджень та генетичні зміни, які людина вносить в підконтрольний їй світ, зумовили розвиток руху за права всього живого. Юридична практика все дедалі більше рухається від природних прав людини до права природи і всіх її елементів, у тому числі рослин. Відповідно до ст.120 Конституції Швейцарської Конфедерації від 18 квітня 1999 року людина та оточуюче її навколишнє середовище підлягають захисту від зловживань генною інженерією, і з огляду на гідність творіння, а також безпеку людини, тварини і цього середовища обов’язками держави є збереження генетичного багатоманіття видів рослин і тварин, а також видання приписів про поводження із зародковим і спадковим матеріалом тварин, рослин і інших організмів.
 
Права природи — це конкретизовані норми справедливих відносин людини і природи, розглянутої як суб'єкт. Права природи не існують самі по собі, а є відображенням моралі й етики конкретного людського суспільства. Вони є своєрідним засобом контролю за владою людини, що не повинна переступати границю волі, обмеженою правами природи. Права природи розглядаються насамперед як “природні”, неписані, від природи, тобто ті, що мають етичну основу (на відміну від “позитивних”, писаних, що спираються на закон). Природне право є ідеал для позитивного права, його ідеальні вимоги тільки суть проекту майбутнього позитивного права.
 
За всіма живими істотами на рівні індивідів визнані наступні права:
# Право на життя.
# Право на природну волю і благополуччя в природному середовищі існування (право на дикість).
# Право на захист від страждання з вини людини.
# Право на необхідну для життя частку земних благ.
# Право на захист законом.
На рівні видів, підвидів і популяцій:
# Право на відшкодування нанесеного їм збитку.
# Право на опіку (наприклад для видів, занесених у Червону книгу).
За одомашненими тваринами визнані наступні права:
# Право на воду і корм
# Право на комфортні умови існування
# Право не відчувати біль, не страждати від ран і хвороб
# Право не відчувати страх і страждання
# Право на природне поводження
За дикою природою можуть бути визнані наступні права:
# Право на існування;
# Право на волю від людського контролю і керування;
# Право на відшкодування збитку;
# Право на захист законом.
За неживою природою Землі (скелі, дюни, озера і т.д.) можуть бути визнані наступні права:
# Право на існування;
# Право на захист від радикального втручання з боку людини
# Право на захист законом;
# Право на відшкодування збитку.
 
Було б абсолютно невірним думати, що якщо тварина має право на життя, а об'єкт дикої природи на існування, то це означає, що ніколи, ні при яких обставинах це право не може бути порушено. Адже навіть у випадку з людськими правами неможливо уявити яке-небудь право, що не було ущемлене в той чи інший час. Отже, на практиці ми завжди говоримо про права, чи то людини чи природи, що можуть бути проігноровані при наявності достатнього морального обґрунтування. Якщо обґрунтування знайти неможливо, акт порушення прав буде вважатися аморальним.<ref>[http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/bioetica/Borejko/index.html Борейко В. Є., Подобайло А. В. ЕКОЛОГІЧНА ЕТИКА. Навчальний посібник. -Київ: Фітосоціоцентр, 2004. — 116 с.]</ref>
Рядок 137 ⟶ 114:
Природа може володіти природними правами (що мають етичне значення) і юридичними правами (закріплених в законах). Теоретично права мають мати екосистеми, всі тварини, рослини і мікроорганізми. Однак у практичній площині можна говорити поки тільки про визнання права деяких близьких до людини по розумовому розвитку тварин — дельфінів, китів, слонів, мавп, а також червонокнижних тварин, стародавніх дерев-пам'яток та низки заповідних та рідкісних екосистем.
 
Отже, можна говорити про наявність у росли і тварин спеціальної правоздатності, тобто здатності мати лише права. Такий підхід дозволить розглядати носіїв спеціальної правоздатності як недієздатних, а тому таких, які можуть мати, так би мовити, опікунів, наділених правом представництва інтересів свої підопічних. Таким чином, відбувається трансформація суб’єкта права. Тим не менш, як тварини, так і тварини не можуть бути суб’єктом права у класичному розумінні.
=== Правовий статус тварин ===
 
=== Правовий статус тварин ===
На даний момент існує два основних філософських підходу до питання про права тварин:
# ''Утилітарний.'' Його дотримується професор біоетики Прінстонського університету Пітер Сінгер.