Відкрити головне меню

Зміни

16 705 байтів додано ,  6 років тому
[[1938]] року населеному пункту присвоєно статус [[селище міського типу]].
 
Після переходу чернігово-сіверських князів на бік Москви в 1500 році й перемоги руських військ у війні з Литвою місто Глухів разом із землями ввійшло до складу Російської держави. Але за Деулінським перемир’ям 1618 року Глухів і його землі підпадали під володіння шляхетської Польщі. Таким чином, Свеса виникла як сторожова вежа (весь) на випадок наступу Польщі на Московські землі. Таке рішення могло бути прийняте за вказівкою Москви через прагнення володіти новими багатими землями або в результаті передбачливості глухівської старшини.
Найбільш вірогідною історичною датою заснування Свеси є 1650 рік. Перша згадка про поселення датується другою половиною XVII століття, коли гетьман Самойлович подарував її своєму зятеві Юрію Четвертинському. В «Описании старой Малороссии» А. Лазаревського Свеса згадується як невеликий хутір, «… в котором имелись дом владельца с винокурней, а так же 14 дворов посполитых и 9 бездворных хат».
Хоча Чернігово-Сіверські землі разом з Глуховом фактично перейшли під владу Москви, від заснування нового козацького хутора Глухівська старшина мала добрий зиск. Завдяки природному укріпленню місця розташування поселення, його незначній віддаленості від Глухова (близько 30 км), природним багатством лісового краю цей хутір перетворюється на військово-стратегічну тилову сировинну базу, практично недоступну для Польщі. Тут вироблялися деревне вугілля для мідного литва, дьоготь для побутових потреб, поташ для миловаріння та ін.
Досить цікаве звукосполучення в назві хутора має кілька версій. Одна з них походить від слова «весь», що означає невелике поселення, хутір. Жителі такого поселення називалися відповідно «веснами», а в народному спілкуванні – хуторянами. На запитання «звідки ви будете?» відповідали: «Ми з весі (с веси)». У подальшому таке сполучення закріпилося й трансформувалося в назву населеного «Звеса, Свеса». За іншою версією назва «Звиса, Свиса» пов’язана з місцем розташування поселення. Воно розташоване на крутому правому березі річки, яка того часу впритул протікала під вапняним стрімким берегом, тому поселення ніби «звисало» над річкою та болотистою місцевістю, що й започаткувало назву поселення «Свиса», з наступною редакцією в назву «Свеса». Історія не донесла до наших часів точної дати заснування селища, походження його назви, прізвищ перших поселенців та власників, тому викладені версії мають право на життя, як доволі точне історичне припущення.
Подальший розвиток Свеси губиться у вирі державних проблем та подій, що в історії України іменуються як «Хмельничина» й «Руїна», десь аж до 1700 року.
Завдяки своєму сприятливому географічному положенню та природним багатствам краю, населення Свеси змогло пережити скрутні часи. В Україні заводяться російські порядки, ліквідується гетьманство, відбувається державний пере устрій.
З 1765 року Свеса перебуває в володінні поміщиків Неплюєвих. Крім винокурні, М. М. Неплюєву належали цукровий завод та завод з виробництва вина, побудований у 1853 році. У 1858 році відкрито ливарно-механічний завод , на якому проводився ремонт обладнання для цукрової та винокурної промисловості на суму 20 тисяч карбованців на рік. Це було невелике підприємство, яке мало 2 парові машини потужністю 16 к. с., 5 верстатів, 5 горнів, 2 вагранки.
У 1885 році через Свесу від залізничної станції Хутір-Михайлівський до Глухова було збудовано вузькоколійну залізницю. Це сприяло розширенню діючих підприємств і перетворенню Свеси на велике робітниче селище, у 1897 році тут проживало 865 чоловік. Тільки на ливарно-механічному заводі було зайнято 126 робітників, а підприємство виробляло продукції на 78 тис. карбованців на рік.
1905-1920 роки пройшли під знаком боротьби та розрухи, що зупинило соціально-економічний та технічний розвиток селища. Події української національно-демократичної революції у краї відбувалися за складних внутрішніх та міжнародних обставин. На початку січня 1918 року, після вторгнення російських червоногвардійських загонів під командуванням А. Знаменського, тут було встановлено радянську владу. У лютому 1918 року радою робітничих і селянських депутатів були націоналізовані цукровий та механічний заводи.
Укладення Брестського мирного договору призвело до того, що у квітні 1918 року селище зайняли союзні Українській Центральній Раді австро-німецькі війська. А в листопаді 1918 року, коли в Німеччині розпочалася революція, союзні частини були виведені й червоні війська під прямим керівництвом з Москви відновили тут владу рад. У серпні 1919 року Свесу захопили денікінці. Але вже на початку листопада тут було відновлено радянський контроль. Національно-демократичні сили потерпіли поразку.
Почалися післявоєнні відновлювальні роботи. У 1920 році став до ладу механічний завод. Цукровий завод з 1918 до 1930-х років перебував на консервації, але при ньому працював лісозавод, крім якого на початку 1920-х років став до ладу другий лісозавод. Розвиток економіки та промислового виробництва в Свесі сприяли збільшенню населення: якщо в 1920 році тут проживало 998 чоловік, то в 1926 році – 1265.
Стала розвиватися соціальна сфера селища. У 1925 році в Свесі відкрито медичну амбулаторію з відділенням для стаціонарного лікування та два медпункти при заводах. У 1920 році відкрилася початкова школа, яка з 1925 року стала семирічною. У ній навчалося 175 учнів. При механічному заводі було відкрито клуб, створено бібліотеку з книжковим фондом 400 екземплярів. У 1923 році було відкрито школу фабрично-заводського навчання.
Значного розвитку в роки перших п’ятирічок набули підприємства Свеси. Механічний завод перейшов на випуск парових гідравлічних насосів, що були відомі в багатьох республіках Радянського Союзу. У 1940 році ним було виготовлено продукції на 300 тис. карбованців.
З 1930 року почалося переобладнання цукрового заводу, і через два роки він почав виготовляти дубильний екстракт.
У 1930 році Свеса входила до Конотопського округу, в 1931-1935 – до Шостинського району, підпорядкованого центральним органам УРСР, з 1935 року – до Ямпільського району Чернігівської, а з 1939 року – Сумської області. У цьому ж році Свеса набула статусу селища міського типу.
Передвоєнні 1940-1941 роки відзначилися значними соціальними зрушеннями, але початок Великої Вітчизняної війни обірвав мирне життя, зупинивши розвиток народного господарства селища.
2 жовтня 1941 року Свесу було окуповано фашистськими військами, і тільки 3 вересня 1943 року частини 65-ї армії під командуванням генерала-лейтенанта П. І. Батова звільнили селище.
Окупанти завдали великих збитків економіці Свеси. Вони зруйнували заводи, житлові будинки, середню школу, клуб.
До початку окупації 27 серпня 1941 року Свеський насосний завод було евакуйовано до м. Златоуст на Уралі. У 1944 році завод відновив свою роботу уже в Свесі.
Почалося нове післявоєнне відродження селища. Розбудова триває й нині. Сьогодні Свеса – найбільший промисловий центр району. Природно-ресурсний потенціал селища обумовлений його сприятливим географічним положенням: Свеса та її землі входять до зони українського Полісся, а саме до північно-східної його частини. Лісові багатства краю стали основою для розвитку лісопереробної промисловості та лісозаготівель.
На території селища працює Свеський держлісгосп із цехом обробки деревини та випуском готової продукції, яка експортується в країни близького та далекого зарубіжжя – Грецію, Німеччину, Голландію, Туреччину, Ізраїль.
Головним промисловим підприємством селища та району є ВАТ «Свеський насосний завод», заснований у 1979 році. Він займає провідне місце в галузі насособудування не тільки в Україні, а й у країнах колишнього Радянського Союзу. Унікальна продукція заводу – насоси парові, гідравлічні, дозуючі, плунжерні, високого та надвисокого тиску, хімапаратура, кольорове литво сплавів на мідній основі, чавунне литво, відцентрові насоси, товари народного споживання, спец продукція та ін.
У 2000 році до населеного пункту надійшло голубе паливо.
У селищі працюють дві загальноосвітні середні школи, в яких навчаються 1120 учнів, професійно-технічне училище ім. Героя Радянського Союзу Спартака Желєзного, технічна, дитяча та дві бібліотеки для дорослих, Будинок технічної творчості дітей та юнацтва, стадіон, чотири спортивні зали, музична школа.
Палац культури ВАТ «Свеський насосний завод» - культурно-громадський центр селища. При ньому працюють бібліотека, творчі художні колективи, концертний зал на 650 місць. У селищі працює лікарня з відділенням швидкої допомоги та стаціонарним відділенням на 30 ліжко-місць, будинок-інтернат для престарілих людей на 250 місць.
У 1998 році в селищі побудовано Троїцьку православну церкву.
У Свесі народилися та виросли Володимир Петрович Бабич, професор, академік Української академії інформатики, заслужений економіст України, завідуючий кафедрою планування економіки та менеджменту Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, В’ячеслав Петрович Бабич, кандидат економічних наук, доцент Київського політехнічного університету, Валерій Петрович Бабич, доктор економічних наук, професор, завідуючий кафедрою Донецького політехнічного інституту, Л. Т. Пастушенко, ветеран Великої Вітчизняної війни, кавалер ордена Леніна.
 
== Джерела ==