Товмач (Звенигородський район): відмінності між версіями

Історія села Товмач своїми коренями сягає в сиву давнину. Сприятливі грунтово-кліматичні умови території, чергування [[лісових масивів]] з відкритими степовими просторами, багатство водних ресурсів, хвилясті форми рельєфу сприяли розселенню населення на території. В книзі [[Києво-Печерської лаври]] за 1864 рік читаємо: «По преданию село имеет свое название от того, что принадлежало толмачу или переводчику татарского языка, сделавшего себе своею должностью состояние». Це наводить на думку, що село вже було до поселення перекладача. Яка була необхідність селитися перекладачеві на цій території?

Черкаські землі з давніх часів були межею степу і лісів. З періоду Київської Русі значення цієї межі стає необхідною умовою охорони Київської Русі і південних кордонів. У південні межі Київської Русі проникали кочівники татарського походження – половці, по долинах річок з півдня проникали турки і степовики-татари. Часті набіги і спустошення чинили людолови. Після їх набігів залишались згарища. Молодих чоловіків заковували в кайдани і продавали на галери, дітей перетворювали на домашніх рабів, а наших полонянок везли на людські ринки в міста Причорномор’я: Хаджібей, Ольвію, Херсонес, Тмутаракань. Особливо великі спустошення чинили [[половецькі набіги]] 1061-1210 років. Щоб захистити населення і укріпити південні межі, виникла потреба в населення перекладача татарської мови. Товмач став межею між лісом і степом. Степ давав людям продукти харчування, яри і балки використовувались під випаси, а ліси захищали від ворожих набігів. Для охорони села і навколишніх місць були розставлені сигнальні пости (пікети), які будувалися на пануючих висотах або спеціально насипаних горбах. На сигнальному посту вдень і вночі чергували служиві люди. Пости систематично перевірялись старшинами ( справність кресала, сухий трут, справність вишки). При наближенні ворога запалювавсь джгут - сигнал тривоги. Місця сутичок різних часів русичів з ворожими набігами позначені могилами. На полях села знаходиться 40 древніх могил; - пишеться в «Сказаннях».

Внаслідок господарської діяльності людина розрівняла їх і залишились лише невеликі підвищення. Найвищий насип знаходиться на межі між [[с. Антонівка]] і хутором Шевченківським. Зійдіть на цей насип і перед вами відкриються в далині не тільки сусідні, а й далекі села. Тут знаходився [[сигнальний пост]]. Пізніше на відкритому місці всім вітрам догадливий господар побудував вітряк, який не дожив до нашого часу. На південь від хімскладу в полі симетрично було насипано могили, які в даний час знесені і є невеликими підвищеннями. Можна зробити кілька припущень часу заснування села Товмач і ряду інших сусідніх сіл.

На [[територію Черкащини]] 1239-1240 років вторгалась [[монголо-татарська орда]]. Центром басканів стає [[місто Канів]]. Для збирання зносин з населення для монголо-татар необхідний був [[перекладач]]. Перекладач поселився вже в заселеному селі. З навколишніх сіл до толкмача приходили для пояснення незрозумілої татарської мови. Слово «толкмач» стало визначним: «куди йдеш – до толкмача, де був – у толкмача»…

Другим припущенням заснування села було 14 ст. 1471 року [[феодальна Литва]] оголошує своїми провінціями Київські і [[Черкаські воєводства]]. Селяни терплять жорстокий [[гніт]] від литовських феодалів. Селяни масово тікають на вільні землі окраїн і утворюють в лісостепу нові села і хутори по [[річках Вись, Рось, Тясмин]]. Вільні селяни [[«козаки»]] розорювали степ, створювали нові поселення. В кінці 15 століття великого спустошення заподівають [[татари]]. Це прискорило створення сіл і хуторів в лісостепу, прискорення зростання козацтва. Це датується 1492 роком. Цілинний, різнотрав’яний степ з високоврожайними грунтами давав принаду для розселення [[скотарів-землеробів]]. А близькість лісів забезпечувала охорону від набігу степовиків.

Третє припущення. За [[Люблінською угодою 1569 року]] створюється [[Річ Посполита]]. За цією унією (угодою) Литва разом з [[Польщею]] об’єднуються. Польща прибирає до своїх рук [[Правобережну Україну]]. Щоб огородити свої маєтки від набігів татар і турків, які поселилися в 16 ст., польська шляхта сприяє утворенню заслонів в лісостеповій частині України, щоб зберегти від розорення свої маєтки. Селяни звільнялись від податків строком на 15-30 років. Це сприяло швидкому заселенню лісостепу. Але спустошливі набіги продовжувались. Багато лиха народові завдавали турецько-татарські напади. Село лежить на витоках річки Південного Бугу. Річечки, що живляться з джерел, несуть чисту, прохолодну питтєву воду. В сказаннях Лаври пишеться, що « ручей имеет название того села», тобто Товмачанка, по- турецьки Гаптурка. З півдня по річковій долині [[Південного Бугу]] і притоці Синюха, Велика Вись була можливість легко проникати в глибину території. Річкова долина служила прикриттям, прекрасним випасом для тварин, і використовувалась для власних потреб. З півночі до села прилягають ліси. Ліси на землях села мали значно більшу територію. Про це свідчать ґрунтоутворюючі процеси. Темно-сірі підзолені грунти свідчать, що на цих землях порівняно недавно росли широколистяні ліси – ці землі залягають навколо урочища Кругляк. Значно раніше знищені ліси між селом Товмач і хутором Гордієвим. Про це свідчить ґрунтоутворюючий процес. Тут залягають грунти реградовані чорноземи, де ґрунтоутворюючий процес проходив з участю лісової, а пізніше трав’янистої рослинності. Ліси були поза діяльністю степовиків. Ліси для села були місцями укриття під час набігів, будівельним матеріалом і паливом. В книзі «Сказание о населенных пунктах Киевской губернии» сказано «Толмач – село в 15 верстах к югу от местечка [[Шпола]], при вершине ручья того же имени. Жителей обого пола – 1238. Здесь главное управление обширного прежде имения отставного майора Андриана Федоровича Лопухина. К имению этому недавно проданому Дмитрию Егоровичу Бенардаки, принадлежат следующие села: Толмач, Соболевка, Мокрая и Сухая Калигорка, Елисаветка. Земли числятся с хорошими лесами до 1500 десятин». Отже майор Лопухін одержав землі сіл з різко вираженим поділом. Коли і за які заслуги царський уряд дарував землі?

Не покращало життя селян і після скасування [[кріпосного права (1861 р.)]]. Селянин повинен відробити 54 літніх і 36 зимових днів, сплатити податки: «мирський», «казенний», «страховий». Селянин, який не мав змоги заплатити податок, лишався земельного наділу. У той час цукрозаводчик Олександр Абаза мав 14 тисяч десятин орної і 14 тисяч десятин лісу.