Актор: відмінності між версіями

Визвольні суспільні ідеї 19 ст., критика кріпосницького, а потім капіталістич. ладу в творчості передових російських і українських письменників наблизили театр до істотних питань життя і створили плідний ґрунт для розвитку і утвердження принципів сценічного реалізму. [[Критичний реалізм]] примушував зосередити увагу акторів на усвідомленні соціальних причин поведінки героїв п'єс, на розкритті психології персонажа у зв'язку з історич. епохою, соціальною обстановкою, побутом та ін. Думки про театр [[Гоголь Микола|Гоголя]], [[Пушкін Олександр Сергійович|Пушкіна]], Бєлінського, [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченка]] визначили шляхи розвитку рос. і укр. театру як мистецтва життєвої правди і високих суспільних ідеалів.

 

Драматургія [[Котляревський Іван Петрович|Котляревського]], Квітки-Основ'яненка, Шевченка і сценічне мистецтво Щепкіна, пройняте «надзвичайною правдоподібністю» (Шевченко), сприяли розвиткові українського акторського мистецтва, яке збагачувалося завдяки близьким і постійним творчим взаємозв'язкам з передовими діячами рос. театр. культури. В 1-й пол. 19 ст. в кріпацьких, а потім у приватних театрах формувалася сценічна майстерність перших укр. профес. акторів, таких, як К. Соленик, Л. Млотковська та ін. Корифеї укр. сцени [[Кропивницький Марко Лукич|Кропивницький]], [[Карпенко-Карий Іван|Карпенко-Карий]], [[Саксаганський Панас Карпович|Саксаганський]], [[Садовський Микола Карпович|Садовський]] і [[Заньковецька Марія Костянтинівна|Заньковецька]], основуючись на принципах реалістичної естетики Шевченка, Франка, Пушкіна, Гоголя, Чернишевського, розуміли театр як школу високих громадських ідеалів.