Інді-рок: відмінності між версіями

Жанр зародився у Великобританії, в середині 70-х років. Головним чинником появи стало тимчасове домінування на музичному ринку популярної музики, що не пропонувала нічого, окрім порожнього, але приємного проведення часу. У основу музики "незалежних" ліг пронизливий гітарний "нойз" (шум) "манчестерської школи", крізь який насилу пробивався тужливий і мелодійний вокал.

 

 

Інді-рок розділяє точки зору [[панк]]-спільноти щодо комерціалізації, але в середовищі інді головне те, що практично неможливо змусити інді-рок змінюватися, наслідувати смаки і тенденції мейнстріму. Існує стільки ж причин цієї несумісності, скільки і інді-рок-гуртів. Наприклад, музика може бути дуже химерною і ексцентричною, дуже простою, дуже таємничою, дуже емоційною або меланхолійною, дуже м'якою і ніжною, дуже мрійливою і такою, що гіпнотизує, дуже особистою або з дуже відвертою лірикою, дуже погано записаною або дуже малобюджетною, дуже сирою або розмитою, такою, що косить під гітарний нойз [[Sonic Youth]] [[Dinosaur Jr]] [[Pixies]] [[Jesus & Mary Chain]], [[Blonde Redhead]], [[Enon]], [[Lightning Bolt]], [[Half Japanese]], [[Sebadoh]]; дуже різаною по структурі, дуже новаторською або експериментальною. Але відносно особливостей музики, вона робиться аутсайдерами для аутсайдерів як і альтернатива свого часу. Тому в ній значно менше «тестостерона», ніж в мейнстрімі. Звичайно, це не означає, що інді-рок не може бути могутнім і дієвим по звучанню, таке рідкісне, але буває, коли за справу беруться мачо. У [[1990-е|90-х]] інді-рок породив підстилі ([[інді-поп]], [[дрім-поп]], [[нойз-поп]], [[лоу-фай музика|лоу-фай]], [[мат-рок]], [[построк]], [[седкор]] і [[емо]]), які додають стабільність цьому андеграундному явищу.