Легка піхота: відмінності між версіями

Легка піхота у війську Київської Русі в 9-11 століттях мала на озброєнні ножі, списи (метальні і для рукопашного бою), сокири і луки. У 18-19 вв. в регулярних арміях Європи поряд з важкою (лінійною) знову з'явилася легка піхота, яка відрізнялася більшою рухливістю, мала на озброєнні більш досконалу зброя (штуцера) і полегшене спорядження. Своїм вогнем вона готувала атаку лінійної піхоти і діяла в розсипному строю (застрільники). Легку піхоту складали стрілецькі, [[Єгер (військова справа)|єгерські]] або вольтижерські роти (батальйони, полки). У Російській імперії перший батальйон єгерського типа був сформований П. А. Румянцевим в 1761 в ході Семирічної війни 1756-63. Він застосовувався в основному для ведення розвідки і дій в розсипний строю перед наступаючими військами.