Якуб Харевський: відмінності між версіями

'''Якуб Харе́вський''' ({{lang-be|Якуб Харэўскі}}) (справжнє ім'я  — '''Якуб Новік''', *[[1900]], [[Харава]] (нині [[Пружанський район]])  — †[[2 квітня]] [[1968]], [[Ріу-Гранді]], [[Бразилія]])  — [[Білорусь|білоруський]] партизанський отаман, один з керівників антирадянського руху опору в Білорусі у 1942-19481942–1948 роках. Співпрацював з [[УПА|українським повстанським рухом]] на Західній Україні. Загинув у автомобільній аварії у Бразилії.

Якуб Новік народився у [[1900]] році у [[Берестейська область|Берестейському районі]] західної Білорусі. У віці двадцяти років почав брати участь у антипольській білоруській підпільній організації, став членом [[Білоруська селянсько-робітнича громада|Білоруської селянсько-робітничої громади]] (БСРГ). Згодом став командиром місцевого партизанського загону, змінив своє прізвище на конспіративне ім'я Харевський. Загін Харевського входив до партизанських військ [[Білоруська народна республіка|Білоруської народної республіки]], однак пізніше, коли втратився зв'язок з керівництвом республіки діяв самостійно. У [[1925]] році його підрозділ потрапив у оточення і було вирішено розпустити загін: бійці розійшлися по домівках, а Хорецький перейшов на територію [[БРСР|Радянської Білорусі]]. У [[БРСР]] на нелегальному становищі він пробув до [[1937]] року, коли на його слід потрапило [[НКВС]] і він був вимушений знову повернутися на польську частину Білорусі та пізніше переховуватися на [[Волинь|Волині]].

У [[1939]] році на зборах БСРГ у [[Барановичі|Барановичах]] був розроблений план дій на випадок [[Німецько-польська війна (1939)|німецько-польскої війни]] та змагань білорусів відновити власну державність. Основною метою стало заснування Західно-Білоруської Республіки зі столицею спочатку у Барановичах, а пізніше у [[Пінськ]]у. [[1 вересня]] з початком [[Друга світова війна|Другої світової війни]] Хорецький відновлює партизанські загони і його згодом призначено командувачем повстанськими силами, які нараховували вже близько 5000 чоловік. З приходом на Західну Білорусь [[СРСР|Радянської влади]] Хорецький знаходився на нелегальному становищі, переховувався від НКВС, а пізніше з [[Велика вітчизняна війна|початком війни з СРСР]], переховувався і від німців.

З [[1941]] року брав участь у партизанській боротьбі на Західній Білорусі, активно співпрацював з [[Поліська Січ|Поліською Січчю]] [[Бульба-Боровець|Бульби-Боровця]]. Восени [[1941]] року була заснована [[Білоруська народна громада]] (БНГ), яка взяла на себе координацію дій білоруських партизан. У [[1942]]  р. Хорецького було обрано головою Ради [[отаман]]ів БНГ. У своїй діяльності загони Хорецького також активно співпрацювали з новоствореною на Поліссі [[УПА|Українською повстанською армією]] і брали участь у спільних рейдах проти польских і [[радянські партизани|радянських партизан]].

З приходом [[Червона Армія|Червоної Армії]] у [[1944]]  р. повернувся на Берестейщину і поновив партизанську боротьбу проти радянської влади. Загони Хорецького діяли на Поліссі, у Берестейщині, [[Пінський район|Пінщині]]. Після війни збройний спротив тривав до кінця 1940-их, коли більшість загонів саморозпустилися. У [[1949]] році Хорецький разом з 18 іншими підпільниками виїхав через [[німеччина|Німеччину]] до [[Південна Америка|Південної Америки]], де оселився під новим ім'ям. У емігрантських колах Хорецького вважали вже загиблим і у одній з [[канада|канадських]] газет у [[1967]]  р. з'явилася стаття присвячена його пам'яті. Написавши листа у редакцію Хорецький спростував чутки про свою загибель. Однак, через деякий час, [[2 квітня]] [[1968]] року він разом із своїм помічником потрапив у автомобільну аварію і загинув. Соратники Хорецького вважають його загибель спланованою і можливою акцією [[КДБ|радянських спецслужб]].