Флогістон: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 7:
Хіміки [[XVI]] і [[XVII]] століть досить часто згадували про виділення газу при впливі кислот на метали. Першим зібрав і дослідив цей газ [[Генрі Кавендиш]] тільки в [[1766]]. Будучи прихильником теорії флогістону, Кавендиш думав, що цей [[газ]], через його горючість і легкість, і є чистий флогістон. Уже пізніше, у 1783 року, [[Антуан Лавуазье]], провівши дослідження води, довів складність її будови, а в 1787 визначив "горюче повітря" як новий хімічний елемент, що тепер відомий під ім'ям [[водень|водню]].
Тому що речовина припиняє горіти, або коли згорить цілком, або коли в обсязі, де воно горить, скінчиться все повітря, то повітря також було якийсь час частиною теорії. У такий спосіб вважалося, що саме повітря поглинає флогістони, що залишають палаюче тіло. [[Джозеф Блек]], студент Дэніеля Рутерфорда (Daniel Rutherford), відкрив [[азот]] у [[1772]] і використовував дану теорію, щоб пояснити свій результат. Залишок повітря, залишеного після горіння, що фактично є сумішшю азоту і вуглекислого газу, іноді згадувався як "phlogisticated air" (перенасичений флогістонами).
Навпаки ж, коли був виявлений [[кисень]], його назвали "dephlogisticated air" (бідний флогістонами), як речовина, здатна до об'єднання з великою кількістю флогістонів і в такий спосіб підтримуюче горіння довше, ніж звичайне повітря.
| |||