Відкрити головне меню

Зміни

238 байтів вилучено, 11 років тому
м
нема опису редагування
Люди переживали [[почуття]] невизначеної втрати, коли певний об’єкт притягання (в нашому випадку сакралізована держава) втрачений, але не пережитий. Розрив з об’єктом переходить тоді всередину самого суб’єкта, в нашому випадку – суспільства загалом, і веде до повторного «програшу» незавершеного розриву – насилля соціюму щодо самого себе. «Застій» 1990-х років був також проявом самогальмування суспільства, його повернення до точки втрати і небажання рухатися дальше. Але саме в цій точці застою і затяжної туги відбувалася справжня революція: звернення суб’єкта до себе і доступ його до події, часу як такого – до того, що рухається, коли все стоїть; до власної сили опору часові.
 
{{Psycho-stub}}
{{MetaPicstub| id=stub | image=Psi2.svg | size=24 | alt=Псі | article=з [[психологія|психології]] | category=з психології}}
<noinclude>[[Категорія:Незавершені статті]]</noinclude>{{Nosources}}
 
[[Категорія:Психологія]]
12 902

редагування