Переносний зенітно-ракетний комплекс: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
мНемає опису редагування
Рядок 6:
'''Переносний зенітно-ракетний комплекс (ПЗРК)''' — [[зенітно-ракетний комплекс]], призначений для ураження [[Вертоліт|вертольотів]] і [[літак]]ів противника, що низько летять, на зустрічних і наздоженяючих курсах в умовах впливу природних і штучних теплових перешкод. Комплекс, як правило, транспортується (переноситься) та застосовується за призначенням одним [[військовослужбовець|військовослужбовцем]].
 
Попередником ПЗРК були зенітні гранатомети, що були розроблені у нацистській Німеччині (німецький ПЗРК «Luftfaust» («Повітряний кулак») зразка [[1944]] року), в яких [[Реактивний снаряд|реактивні гранати]] були позбавлені [[Головка самонаведення|системи самонаведення]], а необхідна ймовірність ураження досягалася залповим пуском. Перші зразки ПЗРК з керованими [[зенітна ракета|зенітними ракетами]] були розроблені в 1960-х роках, і вперше застосовані в бойових діях в [[1969]] році в ході [[ Війна на виснаження|арабо-ізраїльської «війни на виснаження»]] (радянські [[Стріла-2|ПЗРК «Стріла-2»]]).
 
В основу побудови ПЗРК може бути покладена пасивна система самонаведення ([[FIM-92 Stinger|«Стінгер»]], «[[Стріла-2]], [[Стріла-3|-3»]], [[Ігла (переносний зенітно-ракетний комплекс)|«Ігла»]]), радіо-командна система («Блоупайп»), система наведення по лазерному променю ([[RBS-70]]).
Рядок 18:
Першим ПЗРК, який застосовував керовану ракету став американський [[FIM-43 Redeye|FIM-43 «Ред Ай»]], прийнятий на озброєння [[армія США|армії США]] у [[1965]] році. Цей комплекс став родоначальником цілого класу ПЗРК, які мають систему наведення за допомогою [[головка самонаведення|інфрачервоної головки самонаведення]] (ІЧ ГСН), яка відстежує ціль по тепловому контрасту двигуна.
 
При використанні таких ПЗРК [[Оператор (професія)|оператор]] за допомогою [[оптичний приціл|оптичного прицілу]] пускової установки виявляє, а потім супроводжує [[повітряна ціль|повітряну ціль]] доти, поки вона не буде захоплена головкою самонаведення (ГСН) [[Зенітна ракета|зенітної керованої ракети]] (ЗКР). Як тільки [[інфрачервоне випромінювання]] цілі починає сприйматися приймачем головки самонаведення ЗКР, спрацьовують візуальний і звуковий індикатори, які повідомляють про фіксацію та захоплення цілі ІЧ ГСН.
 
Оператор, продовжуючи стежити за ціллю, визначає момент її входу в зону ураження й здійснює пуск ракети. Політ ракети, переслідування і ураження цілі відбувається в автоматичному режимі без участі оператора. На теперішній час більшість ПЗРК використовують саме таку систему наведення (сімейство радянських ПЗРК «Стрела» та [[Ігла (переносний зенітно-ракетний комплекс)|«ИглаІгла»]], американський [[FIM-92 «Stinger|FIM-92 «Стінгер»]], французький SATCP[[Mistral (ПЗРК)|«Mistral]]».
 
Разом з ними існують і ПЗРК які мають напівавтоматичну систему наведення. Завдання оператора такого комплексу полягає у супроводженні повітряної цілі за допомогою оптичного прицілу, у той час як супровід [[ракета|ракети]], вимір її відхилення від лінії візування, а також вироблення команд на борт ракети здійснюється автоматично. При цьому [[Оператор (професія)|оператор]] протягом деякого, нехай нетривалого часу повинен сконцентрувати всю свою увагу тільки на одній цілі. Такими є британські [[Javelin (ПЗРК)|ПЗРК «Javelin»]] та [[Javelin (ПЗРК)|«Starstrike»]], шведський [[RBS-70]].
 
== Див. також ==