Мускариновий ацетилхоліновий рецептор: відмінності між версіями

==Загальні дані==

 

Мускаринові рецептори є представниками родини рецептрів, зв’язаних з G-білками. З [[1986]] по [[1990]] рік було виділено генетичні послідовності, що кодують кілька типів мускаринових рецепторів (загалом 5, що позначаються сполученнями М2-М5). Різниця між цими типами полягає в розподілі в організмі, фармакологічних властивостях, та шляхах передачі нервового сигналу. Така гетерогенність підвищує вірогідність селективного збудження [[головний мозок|мозку]] та інших органів; відповідно, фармакологія мускаринових рецепторів є об’єктом інтенсивних досліджень.

Мускариновий рецептор будь-якого типу складається з єдиного поліпептидного ланцюгу довжиною 440-540 залишків [[амінокислота|амінокислот]], з зовнішньоклітинним N-кінцем та внутрішньоклітинним С-кінцем. Гідропатичний аналіз амінокислотної послідовності виявив сім відрізків довжиною у 20-24 залишки, котрі формують спиралевидні структури, що пронизують клітинну мембрану [[нейрон|нейрону]]. Амінокислотна послідовність в цих відрізкає є дуже консервативною (більш ніж 90% співпадіння) у всіх п’яти типів мускаринових рецепторів. Між п’ятим та шостим доменами, що пронизують мембрану, знаходиться велика внутрішньоклітинна петля, що є дуже варіативною за своїм складом та розміром у різних типів рецептору. На третій внутрішньоклітинній петлі, а також на С-кінці рецепторної [[молекула|молекули]], розташовані кілька послідовних відрізків, на яких відбувається фосфоріляція при передачі нервового імпульсу. Залишки [[цистеїн|цистеїну]], один з яких розташований поблизу третього трансмембранного сегменту, а інший – в середині другої зовнішньоклітинної петлі, зв’язані дисульфідним містком (див. рисунок). В роботі Zeng and Wess (2000) було продемонстровано, що мускаринові рецептори типу М3 утворюють на поверхні [[нервова клітина|нервової клітини]] зв’язані дисульфідними містками дімери. На зовнішньоклітинному N-термінальному домені виявлено від двох до чотирьох (залежно від типу рецептору) місць N-глікозиляції, завдяки яким до 25% маси рецептору можуть складати олігосахариди.

 

 

Велика кількість ділянок даного рецептру бере участь у взаємодії з передаючими G-білками. Це особливо стосується структур другої внутрішньоклітинної петлі та N- і С-термінальних відрізків третьої внутрішньоклітинної петлі. Десенситизація мускаринових рецепторів, вірогідно, викликає фосфориляцію треонінових залишків на С-термінальному відрізку рецепторної молекули, а також на кількох ділянках третьої внутрішньоклітинної петлі.