Персоналізм виник наприкінці 19 ст. в [[США]]. Головними його представниками були [[Боун|Б.-П. Боун]], [[Вільям Ернест Хокінг|В.Е.Хокінг]], [[Брайтмен|Е.-ПІ. Брайтмен]] та інші. В 30-х роках 20 ст. сформувався французький варіант персоналізму ([[Еммануель Муньє|Е. Муньє]], [[Лакруа|Ж. Лакруа]]). Персоналізм тісно пов'язаний з [[теїзм]]ом.
== Погляди ==
Центральним у персоналізмі є поняття [[особа|особи]], яку розуміють не як реальну людську особу, а як «першоелемент» [[буття]], певну духовну [[сутність]], що їй властиві активність, [[воля]], [[самосвідомість]]. [[Природа]], за персоналізмом, є сукупністю духовних осіб (див. [[Плюралізм]]), яку увінчує верховна особа — Бог. Все матеріальне персоналісти розглядають як наслідок [[творча активність|творчої активності]] особи або як те, що набуває значення лише тоді, коли включається у досвід особи. Хоч персоналізм є в основному різновидом об'єктивного ідеалізму, в ньому є суб'єктивно-ідеалістичні елементи, що особливо виявляються в тлумаченні процесу [[пізнання]], де чільне місце належить індивідуальній свідомості, оцінювальній здатності окремої особи. Значну увагу персоналісти приділяють проблемам взаємин особи і [[суспільство|суспільства]], [[духовна культура|духовної]] і [[матеріальна культура|матеріальної культури]], які вони розв'язують з позицій [[ліберальне християнство|ліберального християнства]]. Персоналізм розвиває ідеї про ворожість особи і суспільства, характерні для [[екзистенціалізм]]у.
Деякі представники персоналізму, наприклад Муньє, піддають критиці [[капіталізм]], виступають за соціальне (економічне й духовне) оновлення суспільства.