Відкрити головне меню

Зміни

== Правозахисна діяльність ==
 
Весною [[1968]] р. виготовив декілька фотовідбитків трактату [[Іван Дзюба|Івана Дзюби]] [[Інтернаціоналізм чи русифікація?|“Інтернаціоналізм чи русифікація?”]], інтенсивно розповсюджував [[самвидав]] у середовищі студентів. [[1972]] допомагав [[Лісовий Василь Семенович|Василеві Лісовому]] та [[Євген Пронюк|Євгенові Пронюку]] видати VI («київський») випуск журналу [[Український вісник|«Український вісник»]], і «Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України» Лісового.
 
З серпня [[1972]] р. працював учителем української мови та літератури в с. [[Ташань]] [[Переяслав-Хмельницький район|Переяслав-Хмельницького р-ну]] [[Київська область|Київської обл.]], де написав статтю «Добош і опришки, або Кінець шістдесятників», робив записи літературного характеру, які пізніше були використані слідством для шантажу психіатричною експертизою.
 
Заарештований 5 березня [[1973]] р. за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. I [[Кримінальний кодекс України|КК]] [[УРСР]]) у формі розповсюдження літератури [[самвидав|самвидаву]]. 6 грудня [[1973]] р. разом із [[Євген Пронюк|Пронюком]] і [[Лісовий Василь Семенович|Лісовим]] засуджений Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму.
 
У мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне [[:ru:Теньгушевский район Мордовии|Теньгушевського р-ну]] [[Мордовія|Мордовської АРСР]]) і 17-А (сел. Озерне [[:ru:Зубово-Полянский район Мордовии|Зубово-Полянського р-ну]]) брав участь в акціях протесту. 20 серпня [[1976]] р. під час «профілактики» в Київському [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]] відмовився від визнання вини.
18 листопада 1978 р. був затриманий міліцією у зв'язку з приїздом до нього члена [[Українська Гельсінська Група|УГГ]] [[Мешко Оксана Яківна|Оксани Мешко]] та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вульгарно вилаяв його і виштовхнув із сільради. Подав на міліціонерів і кагебіста в суд, унаслідок чого проти нього самого 1 грудня [[1978]] р. було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору — ніби відірвав міліціонерові два ґудзики.
 
7-8 лютого 1979 р. засуджений Радомишльським районним народним судом до 3 років позбавлення волі за ст. 188-1 ч. II. Заарештований у залі суду. Його текст «Замість останнього слова» став відомим на Заході. Карався в зонах № 55 (м. [[Вільнянськ]] [[Запорізька область|Запорізької обл.]]) і № 71 (м. [[Коростень]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]]). Під час ув'язнення відмовився свідчити у справах [[Лук'яненко Левко Григорович|Левка Лук'яненка]], [[Матусевич Микола Іванович|Миколи Матусевича]], [[Снєгірьов Євген Іванович|Гелія Снєгірьова]], [[Стус Василь Семенович|Василя Стуса]], [[Дмитра Мазура]], на захист останнього подав заяву в [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]].
 
9 червня [[1981]] р. майор [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]] Чайковський оголосив Овсієнкові про порушення проти нього справи за ч. ІІ ст. 62 і запропонував написати «покаянну» статтю в газету з осудом діяльності [[Українська Гельсінська Група|УГГ]], членом якої він був оголошений з дня зустрічі з [[Мешко Оксана Яківна|Оксани Мешко]]. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця кримінального терміну, або — 10 років таборів особливого режиму, 5 років заслання. Засуджений Житомирським обласним судом 23-26 серпня [[1981]] р.
6903

редагування