Вікіпедія

Іронія: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[перевірена версія][перевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
м вікіфікація
Рядок 9:
 
== Середньовічна іронія ==
Оригінальне розуміння іронії було в [[Україна|Україні]]. Теорія іронії розроблялася викладачами поетик [[Києво-Могилянська Академія|Києво-Могилянської академії]] ([[В. Новицький]], [[Тихін Олександрович]], [[Кроковський Йоасаф|Йоасаф Кроковський]], [[Яворський Стефан|Стефан Яворський]], [[Лаврентій Горка]], [[Георгій Кониський]], [[Феофан Прокопович]], [[Митрофан Довгалевський]] та ін.). У творах [[17XVII століття|17XVII]]—[[18XVIIІ століття]] розвивається її особлива форма — ''самоіронія'', самонасмішка. У творах [[мандрівні дяки|«мандрованих дяків»]] автори прикидаються простаками, дурниками, говорять нібито нісенітниці, але насправді — про серйозні речі, несумісні із довколишнім світом абсурду.
 
''Іронія-запитання'' — улюблений прийом [[Григорій Сковорода|Григорія Сковороди]]. Вона виражається в глузуванні засобом іносказання, але завдання іронії та [[Алегорія|алегорії]] різні. Алегорія показує схожість між окремим, конкретним і чимось іншим, що є якоюсь загальною ідеєю чи принципом, і в іронії значення відмінне від сказаного, протилежне йому.
 
== Романтична іронія ==
''[[Романтизм|Романтичну]] іронію'' розробили [[німецькі романтики]] ([[Ф. Шлегель]], [[А. Мюллер]]), спрямовуючи її на [[Література|літературну]] форму і використовуючи як засіб заперечення всього нерухомого і закостенілого. [[Гегель|Г.- В.- Ф.  Гегель]] вважав іронію романтиків суб'єктивною грою свідомості. В Україні розвивалася концепція ''заперечної іронії'' ([[Іван Котляревський|І. Котляревський]], [[Метлинський Амвросій|А. Метлинський]], [[Микола Костомаров|М. Костомаров]]).
 
== Іронія в українській літературі 19XIX ст. ==
Особлива заслуга в осмисленні іронії в художній практиці належать [[Тарас Шевченко|Тарасу Шевченку]]. У нього вона спрямована не до суб'єкта, а до об'єкта. Насмішка не заповнює остаточно її зміст. Іроніст — це сумна людина, бо обставини буття України трагічні. Т. Шевченко створив геніальні іронічні рядки, що стали [[афоризм]]ом:
: «Од молдованина до фінна
Рядок 25:
[[Іван Франко|Франкову]] іронію можна назвати ''холодною, крижаною''. Проте іронічний автор у творах І. Франка — не апатик, якому все байдуже. Письменник використовує апатію як маску, засіб розвінчення потворного.
 
== Іронія в українській літературі 20XX ст ==
Українська література [[20XX століття|20XX]] ст. ([[Микола Хвильовий|М. Хвильовий]], [[Еллан-Блакитний Василь Михайлович|В. Еллан (Блакитний)]], [[Остап Вишня]], [[Микола Куліш|М. Куліш]], [[Павло Загребельний|П. Загребельний]], [[Дудар Євген Михайлович|Є. Дудар]], [[Олег Чорногуз]], [[Юрій Андрухович|Ю. Андрухович]]) розвиває іронію характерну для літератури 19 XIX ст., так звану ''«епічну іронію»'' ([[Томас Манн|Т. Манн]].). Іронія як ''«об'єктивна суб'єктивність»'' виявляється в романах «Левине серце», «Гола душа» П. Загребельного; «Позичений чоловік», «Парад планет» Є. Гуцала, «Аристократ із Вапнярки», «Перетендент на папаху» О. Чорногуза, у творах Ю. Андруховича, Є. Дударя.
 
Іронія є часто єдиною формою вільного погляду на світ і героя.
Рядок 34:
 
== Література ==
* Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, [[Теремко Василь Іванович|В. І. Теремка]]. — К.: [[Видавничий центр «Академія»|ВЦ «Академія»]], 2007.
* Іронія: Збірник статей [http://www.dspace.humanities.org.ua/dspace/handle/123456789/10] /Упорядники Олена Галета, Євген Гулевич, Зоряна Рибчинська ([[Центр гуманітарних досліджень]] Львівського національного університету ім. Івана Франка). — Львів: Літопис; Київ: Смолоскип, 2006. — 238 с. («Соло триває… нові голоси», № 3: Ростислав Семків, «Парадокси постмодерної іронії та стильова параноя сучасної української літератури» / Лекція-2004 на пошану Соломії Павличко) [http://humanities.lviv.ua/projects.php?pid=14].
 
{{Стилістичні фігури}}
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Іронія