Протитанковий ракетний комплекс: відмінності між версіями

При конструюванні ПТКР застосовуються різні аеродинамічні схеми. Розрізняють ПТРК з ручною, напівавтоматичною і автоматичною системами управління. При ручній системі управління оператор, безперервно спостерігаючи крізь приціл за переміщенням метицілі і польотом ракети, візуально визначає відхилення ПТКР від лінії візування і за допомогою спеціальної ручки управління або приводу наведення формує електричні сигнали управління. Ці сигнали передаються на борт ракети по [[лінія зв'язку|лініях зв'язку]] (дротовому, радіо-, [[Інфрачервоне випромінювання|ІЧ]] тощо), що приводять в дію виконавчі органи ракети (рулі). У ПТРК з напівавтоматичною системою управління оператор здійснює безперервне стеження тільки за ціллю, а визначення відхилень ракети від лінії візування і вироблення команд управління проводяться автоматично в апаратурі управління або бортовій апаратурі ракети. Для ПТРК з автоматичною системою управління функції оператора зводяться лише до вибору цілі і пуску ракети. До такого типу систем відносяться командні автоматичні системи управління, автономні системи, системи самонаведення з пасивними або активними [[Головка самонаведення|голівками самонаведення]] (ГСН), а також комбіновані системи управління, що поєднують елементи автономних систем та ГСН активного або пасивного типу. Системи самонаведення з напівактивними ГСН за принципом роботи можуть бути віднесені до напівавтоматичних або [[Автоматична система керування|автоматичних систем управління]], в цьому випадку для оптичних [[Головка самонаведення|ГСН]] оператор повинен безперервно утримувати промінь джерела підсвічування ([[лазер]]а) на цілі або в наземному комплексі управління включається пристрій (наприклад, [[радіолокатор]]), який автоматично супроводжує ціль.

Перші ПТРК були розроблені наприкінці [[1950-ті|1950-х років]] як засіб боротьби з бронетехнікою противника на дистанціях недосяжних звичайним гранатометів[[гранатомет]]ів (500–2000 метрів). Поділяються на легкі (переносні), із зоною ураження 2-2,5 км і важкі (встановлювані на бойову техніку), із зоною ураження 4-6 км. Ділення це умовне, через те, що переносні ПТРК можна встановити на бойову техніку (БТР, БМП, вертольоти та інше), а ПТРК, встановлювані на бойову техніку зняти і встановити на переносні ПУ. За способом наведення ракети на ціль ПТРК діляться на три покоління:

'''''Покоління І''''' — [[ракета]] на ціль наводиться в ручному режимі (цей спосіб називають ще «трьох точковим»). Оператор за допомогою рукоятки управління повинен поєднати ракету з метоюціллю, одночасно утримуючи їх у [[поле зору|полі зору]]. Передача команд від комплексу до ракети йде по дроту, який розмотується зі спеціальної котушки, що обмежує швидкість польоту ракети 150–200 метрами вна секунду. Імовірність попаданнявлучення становить 60 — -70%. При запуску ракети з таким способом наведення на ціль існує «мертва зона» в 200–400 метрів, обумовлена ​​тим, що оператор ловить ракету в поле зору прицілу.

'''''Покоління II''''' — ракета на ціль наводиться в напівавтоматичному режимі (цей спосіб ще називають «двохточковим»). Оператор при такому способі наведення повинен тільки поєднувати перехрестя прицілу і ціль, а ракета наводиться на ціль сама. Це підвищило ймовірність ураження цілі до 90-95%, але застосування передачі команд від комплексу до ракети по дроту зберегло швидкість її польоту на рівні 150–200 метрів вна секунду. Ця проблема була вирішена при появі бездротових [[лінія зв'язку|ліній зв'язку]]. Зв'язок між ракетою і комплексом тут здійснюється через спеціальну радіолінію, що має [[перешкодозахищеність]] і декілька дублюючих один одного частот, крім того, супровід ракети ведеться і в ІЧ —[[Інфрачервоне випромінювання|ІЧ-діапазоні]]. На ПТРК другого покоління з'явилися і нічні, [[Тепловізор|тепловізійні приціли]].

'''''Покоління III''''' — [[ракета]] на ціль наводиться в автоматичному режимі. Операторові досить тільки прицілитися і вистрілити, після чого можна покинути позицію. Ракета, що має [[головка самонаведення|головку самонаведення]] відшукує метаціль і вражаєуражає її. ПТРК з таким способом наведення з'явилися наприкінці [[1990-ті|1990-х років]].