Східне християнство: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
EmausBot (обговорення | внесок)
м r2.7.2+) (Робот: замінив es:Iglesias orientales на es:Cristiandad oriental
м суміш розкладок за допомогою AWB
Рядок 7:
 
[[Файл:Byzantinischer Mosaizist um 1000 002.jpg|міні|right|200пкс|Візантійська [[мозаїка]] із зображенням Костянтина в [[Софійський собор (Константинополь)|Соборі святої Софії]], [[Константинополь]]]]
На сході [[Римська імперія|Римської імперії]] християнство стало поширюватися в І ст. На початку ІVIV ст., За Костянтина Великого, гоніння на християнську церкву припинилися, і християнство стало офіційною релігією Римської держави. Захід Римської імперії був переважно латиномовним, тоді як на сході переважала грецька мова (нижчі класи Єгипту і Сирії говорили, відповідно, [[коптська мова|коптською]] і [[сирійська мова|сирійською]] мовами). Ці мови з самого початку стали використовуватися для проповіді християнства і для богослужінь: християнська [[Біблія]] дуже рано була переведена з грецької мови на латинську, коптську та сирійську.
 
Ранньохристиянська церква була зорганізована як система окремих і самостійних громад (церков) з центрами у столицях країн і провінцій і в великих містах. [[Єпископ]]и великих міст здійснювали нагляд за церквами в прилеглих до цих міст областях. Вже до 5 ст. склалася система, відповідно до якої єпископи [[Рим]]у, [[Константинополь|Константинополя]], [[Олександрія|Олександрії]], [[Антіохія|Антіохії]] і [[Єрусалим]]у, яких було прийнято називати ''папами'', стали вважатися главами церков відповідних [[регіон]]ів, на [[імператор]]а ж покладався обов'язок захищати церкву і забезпечувати її доктринальну єдність.