Франческо Петрарка: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
вандальні правки були |
|||
Рядок 31:
== Життя ==
[[Файл:Arezzo-Casa di Francesco Petrarca.JPG|right|160px|thumb|[[Ареццо]], будинок де народився Петрарка]]
* [[20 липня]] [[1304]] в [[Ареццо]], поблизу [[Флоренція|Флоренції]] народився Франческо Петрарка. Його батько — флорентійський нотар ''П'єтро ди сер Паренцо'' (сер Петракко) був вигнаний з [[Флоренція|Флоренції]] (як і [[Данте]]) [[ґвельфи та ґібеліни|«чорними» ґвельфами]] за приналежність до партії «білих» ґвельфів (прихильників [[Папа Римський|папи]]).
* [[1310]] Петрарка переїздить до [[Авіньйон]]у (місцевість Воклюз) де живе його батько, що переселився з Італії вслід за папою [[Клемент V|Клементієм V]].
* [[1316]] За бажанням батька Петрарка вивчає право в університетах [[Монпел'є]] (1316-20) та [[Болонья|Болоньї]] (1320-26), проте більше цікавиться літературою та письменництвом.
* [[1326]] Батько помирає і Петрарка пориває з навчанням та повертається до Авіньйону, де працює [[клерк]]ом у кількох конторах, попри роботу у нього залишається багато вільного часу котрий він присвячує літературній творчості.
* [[6 квітня]] [[1327]], за власними словами поета, у [[Великдень|Великодну]] п'ятницю (хоча насправді це повинен був бути Великодний понеділок) в авіньйоньській церкві Св. Клари він вперше зустрічає жінку на ім'я [[Лаура]] (можливо Лаура де Саде, померла від [[чума|чуми]] у [[1348]] році), нерозділене кохання до котрої протягом сорока років він оспівує у численних сонетах, канцонах, сестінах, баладах та мадриґалах збірки ''Книга пісень'' (''Il Canzoniere''). Існує думка, що це кохання було вигадано поетом як джерело натхнення своїх віршів.
* [[26 квітня]] [[1336]] він разом зі своїм братом та двома слугами сходить на гору Венту (''Mont Ventoux'', 1 909 [[метр|м]]) поблизу міста Карпентрас (департамент Воклюз, Франція), про що пише звіт у листі до свого друга Франческо Діоніджі (''Francesco Dionigi''). Оскільки це є першим відомим документом про гірську [[експедиція|експедицію]], то 26 квітня 1336 вважається днем народження [[альпінізм]]у, а Петрарка його засновником (деколи «батьком альпінізму»). Водночас цей твір описував новочасне бачення природи.
* [[1337]] отримавши церковні [[синекура|синекури]] він придбав будиночок у долині річки Сорги, де з перервами прожив 16 років (1337—1353).
** Поїздка до [[Рим]]у, після котрої Петрарка пише свій твір ''Африка'' — епічна поема про події Другої Пунійської війни та римського генерала Публія Корнелія Сціпіона Африканського, що робить його знаменитим у Європі.
** В Авіньйоні народився син Джованні (''Giovanni''), хоча прийнявши духовний сан Петрарка не міг одружитись, він мав двох дітей (жінка/жінки невідомі).
* [[1341]] У [[Рим]]і Петрарку як поета увінчують [[лавр]]овим вінком (''poeta laureatus''), він стає першим з часів після античного Риму хто удостоївся цієї честі. При чому отримав такі запрошення також і з [[Париж]]у та [[Неаполь|Неаполя]].
* [[1343]] У місцевості [[Воклюз]] народилась донька Франческа (''Francesca''). Вона виходить заміж за Франческоло да Броссано (''Francescuolo da Brossano''), котрий пізніше був виконавцем заповіту Петрарки.
* [[1344]] Після двох тривалих подорожей по Італії (1344—1345 й 1347—1351), він зав'язав численні дружні зв'язки, у тому числі з [[Бокаччо]].
* [[1347]] Мріючи про відродження величі давнього Рима, Петрарка проповідує відновлення Римської республіки, підтримуючи авантюру «трибуна» Кола ді Ріенці, що зіпсувало його відношення з кланом Колонна й спонукало переселитися до Італії.
* [[1353]] Петрарка назавжди покидає Воклюз, коли на папський престол вступив [[Інокентій VI (папа римський)|Інокентій VI]]. Той вважав Петрарку чарівником через його заняття [[Вергілій|Вергілієм]].
* [[1361]] Від чуми помирає син Джованні.
* [[1362]] Народжується онучка Елета (''Eletta''). Утікаючи від епідемії чуми у Європі, Петрарка переїздить у Венецію до сім'ї доньки.
* [[1366]] Народжується онук Франческо. Помирає не досягнувши двохліття.
* [[1367]] Петрарка переїздить до Падови (''Padova''), де до кінця своїх днів поглинається у релігію.
* [[19 липня]] [[1374]] Петрарка помирає в Аркві (поблизу Падови) де і був похований. Він заповідає свою бібліотеку рукописів місту [[Венеція]], ці рукописи стали важливою часткою бібліотеки Св. Марка у Венеції (''Biblioteca Nazionale Marciana'')
=== Post mortem ===
* [[2004]] У цьому році святкували 707-річчя з дня народження поета. Того ж року італійські дослідники виявили, що у домовині Петрарки лежить [[череп]], котрий відповідно аналізу [[ДНК]] належав жінці. У зв'язку з цим відкриттям професор [[палеонтологія|палеонтології]] Терібл Вієль Марін Віто (''Terribile Wiel Marin Vito'') звернувся з проханням до можливих злодіїв повернути череп. Решта останків належала чоловіку, приблизного росту 1,84 [[метр|м]], дуже ймовірно, що вони належали Петрарці. Тим самим він був винятково високим у порівнянні з іншими людьми свого часу.<ref>http://books.guardian.co.uk/news/articles/0,6109,1186654,00.html Стаття про ексгумацію останків Петрарки у The Guardian (англійська, 6 квітня, 2004)</ref>
== Творчість ==
Рядок 46 ⟶ 71:
Канцоньєре, що витримало вже до початку [[XVII століття]] близько 200 видань і коментоване цілою масою вчених і поетів від Л. Марсільї в [[XI столітті]] до [[Леопарді Джакомо|Леопарді]] в [[19 століття|XIX столітті]], визначає значення Петрарка в історії італійської й загальної літератури. Він створив істинно художню форму для італійської лірики: поезія вперше є в нього внутрішньою історією індивідуального почуття. Цей інтерес до внутрішнього життя людини проходить червоною ниткою і через латинські твори Петрарки, які визначають його значення як [[гуманізм|гуманіста]].
=== Латиномовна творчість ===
До неї відносяться, по-перше, дві його автобіографії: одна, незакінчена, у формі листа до потомства («Epistola ad posteros») викладає зовнішню історію автора, інша, у вигляді діалогу Петрарка з [[Августин Блаженний|Блаженним Августином]] — «Про презирство до світу» («De contemptu mundi» або «De secreto conflictu curarum suarum», 1343), зображує його моральну боротьбу й внутрішнє життя взагалі. Джерелом цієї боротьби служить протиріччя між особистими прагненнями Петрарки і традиційною аскетичною мораллю; звідси особливий інтерес Петрарка до етичних питань, яким він присвятив 4 трактати («De remediis utriusque fortunae», «De vita solitaria», «De otio religioso» й «De vera sapientia»). У двобої з Августином, що персоніфікує релігійно-аскетичний світогляд, перемагає все-таки гуманістичний світогляд Петрарки.
Як віруючий католик, Петрарка в цих трактатах, а також у переписці й інших творах, намагається примирити свою любов до класичної літератури (латинської, тому що грецькою Петрарка не навчився) із церковною доктриною, причому різко нападає на схоластиків і на сучасне йому духівництво.
Особливо — в «Листах без адреси» («Epistolae sine titulo»), переповнених різкими сатиричними випадами проти розпусних вдач папської столиці — цього «нового Вавилона».
Ці листи складають чотири книги, вони адресовані реальними або уявлюваним особам — своєрідний літературний жанр, навіяний листами [[Цицерон]]а й [[Сенека|Сенеки]], що користався величезним успіхом як завдяки майстерному латинського складу, так і силі їх різноманітного й актуального змісту.
Критичне ставлення Петрарки до церковної сучасності з однієї сторони й до давньої літератури з іншої свідчить про його підвищену самосвідомість і критичний настрій взагалі: вираженням першого служать його полемічні твори — інвектива проти медика, що насмілився поставити свою науку вище поезії й красномовства («Contra medicum quendam invectivarum libri IV»), інвектива проти французького прелата, що гудив повернення в Рим [[Урбан V (Папа Римський)|Урбана V]] («Contra cujusdam Galli anonymi calumni a s apologia»), така ж інвектива проти одного французького прелата, що нападав на твори й поводження Петрарка («Contra quendam Gallum innominatum, sed in dignitate positum») і полемічний трактат проти авероїстів («De sui ipsius et multorum ignorantia»).
Критицизм Петрарки і його інтерес до етичних питань виявляється й у його історичних творах — «De rebus memorandis libri IV» (збірник анекдотів і виречень, запозичених з латинських авторів і сучасних, розташованих по етичних рубриках, наприклад про самоту, про мудрість тощо; цілий трактат у другій книзі цього твору присвячений питанню про гостроти й жарти, причому численні ілюстрації до цього трактату дозволяють визнати Петрарка творцем жанру коротенької новели-анекдоту латинською мовою, що получили подальший розвиток в «Фацеціях» [[Поджо]]) і «Vitae virorum illustrium» або «De viris illustribus» («Про знаменитих чоловіків») — біографії знаменитих римлян. Особливо важливе значення має велика переписка Петрарка («Epistolae de rebus familiaribus et variae libri XXV» й «Epistolae seniles libri XVII»), що складає головне джерело вивчення його біографії й доповнення до його творів; багато з його листів являють собою моральні й політичні трактати, інші — публіцистичні статті (наприклад листи з приводу переселення пап у Рим і перевороту Кола ді Рієнцо).
Менше значення мають промови Петрарки, вимовлені їм при різних урочистих випадках, його опис визначних пам'яток на шляху від Генуї до [[Палестина|Палестини]] («Itinerarium Syriacum») і латинська поезія — еклоги, у яких він алегорично зображує події зі свого особистого життя й сучасної йому політичної історії («Bucolicum carmen in XII aeglogas distinctum»), епічна поема «Африка», де оспівуються подвиги [[Сципіон]]а, покаянні псалми й кілька молитов.
Значення Петрарки в історії [[гуманізм]]у полягає в тому, що він заснував всі напрямки ранньої гуманістичної літератури з її глибоким інтересом до всіх сторін внутрішнього життя людини, з її критичним відношенням до сучасності й до минулого, з її спробою знайти в древній літературі засади й опору для вироблення нового світогляду й виправдання нових потреб.
== Пам'ять ==
На честь Петрарки названий [[Петрарка (кратер)|кратер]] на [[Меркурій (планета)|Меркурії]]. Також на його честь названо астероїд [[12722 Петрарка]].
== Цікаві факти ==
Рядок 232 ⟶ 254:
[[vi:Francesco Petrarca]]
[[war:Francesco Petrarca]]
[[zh:弗朗切斯科·彼特拉克]]
[[zh-min-nan:Francesco Petrarca]]
| |||