Історія металургії заліза: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
RLutsBot (обговорення | внесок)
Рядок 77:
На відміну від сиродутного горну, де руда швидко нагрівалася і, не до кінця відновлена, плавилася, утворюючи шлак з великим вмістом FeO і залізо потім втрачало вуглець, у доменній печі руда нагрівалася поступово, процеси відновлення заліза проходили більш повно. Через те, що процеси відновлення інтенсивно проходять при температурі 700 °C, а процеси шлакоутворення можуть відбуватись тільки при 1100 – 1200 °C, то вони розділилтся, перестали йти майже одночасно: зверху йшло відновлення руди, а знизу, по мірі опускання шихтових матеріалів, - плавлення шлаку. Це розділення призвело до того, що вміст FeO у шлаку різко знизився і він, розплавившись й прийшовши у низ печі, не привносив сюди велику кількість кисеню (разом зі сполукою FeO), вигоряння вуглецю з заліза скоротилося. Залізо насичувался вуглецем. Це різко знижувало його температуру плавління. Розплавлений чавун стікав у нижню частину печі і випускався з неї у рідкому стані.
 
Такий хід процесу призвів до утруднення процесу шлакоутворення. Раніше кремнезем SiO <sub> 2 </sub> пустої породи і невідновлені оксиди заліза утворювали легкоплавкий шлак на основі сполук FeSiO <sub> 3 </sub>, Fe <sub> 2 </sub>SiO <sub> 4 </sub>. При новому ході процесу у нижній частині печі невідновлених оксидів заліза вже не було, що різко підвищувало температуру плавління породи. Це викликало необхідність введення добавок, які з кремнеземом породи давали б легкоплавку суміш. Такою добавкою виявиласявиявилось вапнавапно, якуяке завантажували у піч у вигляді вапняку.
 
==== Методи переробки чавуну на сталь ====