Давньогрецька філософія: відмінності між версіями

[[Аристотель]], учень Платона, заснував у [[335 до н. е.]] самостійну школу — [[Лікей]]. Погоджуючись із Платоном щодо прийняття ідеальних загальних засад, осяжних нашим розумом, Аристотель, однак, не протиставляє їх [[реальність|дійсності]]. Як справжні причини і першооснови речей ідеї суть живі «енергії», якими має визначатися всякий рух, розвиток, сама реальність. Не існує насправді абстрактної матерії (абсолютно безформної потенції), немає і чистих ідей — вони здійснюються в реальних речах. [[Природа]] — природна градація одиничних речей, або «субстанцій», за межами якої перебуває як її верхня межа божественний розум, нерухомий першорушій світу, а як нижня — невизначена речовина, здатна прийняти будь-яку форму. Це вчення про буття Аристотель поклав в основу синтезу, що охоплює величезне коло знань про природу і суспільство. Логіка роботи Аристотеля впродовж двох тисячоліть буласлужила відсутнябазисом логічних досліджень. Природноісторичні твори Аристотеля являють собою широку систематизацію вивчення природи. Започатковану Аристотелем роботу в галузі історії та природознавства продовжували його учні: [[Теофраст]] (класична ботаніка, історія фізики, етичні трактати тощо), [[Евдем]] (етика, історія наук), [[Аристоксен]] (теорія музики), [[Дікеарх]] (історія культури Греції).