Історія міст України: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Albedo (обговорення | внесок)
Albedo (обговорення | внесок)
→‎До 1939: доповнення
Рядок 102:
=== До 1939 ===
 
[[Файл:Міста й міська людність1937.jpg|міні|праворуч|thumb|Міста та міська людність, [[1937]] <ref>Атляс України и сумежних земель. Під загальною редакцією д-ра Володимира Кубійовича, Український Видавничий Інститут у Львові, Львів, 1937.</ref><ref>На карті з'ясовано розміщення міст та показано, який відсоток творить міська людність у порівнянні з усією людністю. За міста С. С. Р. Р. вважали ми справдішні міста та т. зв. оселі міського типу, себто&nbsp;— оселі, що, правда, назви міст не мають, але їх населення живе частинно з промислу й торговлі й числить понад 2.000 людей, у Польщі й у Румунії принято за міста оселі, які за міста вважає адміністрація; в Чехословаччині й на Угорщині,&nbsp;— де ледви дрібна частина осель, що з господарського погляду є містами, має назву міст&nbsp;— уважається за міста оселі, що налічують поверх 5.000 людей і мають з погляду господарського характер міста. При зясуванніз'ясуванні відсотка міської людности взято за територіяльну підставу обчислень адміністративні одиниці. Але що немає в усіх українських землях адміністративних одиниць подібної величини, і зокрема в С. С. Р. Р. підставою обчислень не можуть бути ані райони (за малі), ані великі области&nbsp;— в С. С. Р. Р. взято за підставову територіяльну одиницю передвоєнні повіти (чи власне&nbsp;— групи районів, що відповідають давнім повітам), у Польщі й у Румунії&nbsp;— теперішні повіти, в Чехословаччині, де повіти є за дрібні, згруповано їх у давні жупи (комітати), які ще тепер є важними антропоґеоґрафічними й історичними одиницями.</ref>]]
 
В українських містах живе ледве 21 % людности, а в великих містах, що мають понад 100&nbsp;000 мешканців, лише 7.,3 %. Це наслідок слабого господарського розвитку, в першій мірі&nbsp;— слабої індустріалізації країни.
 
Вони позбирані в декілька характеристичних ліній і груп, положених на погряниччях різних природних країн, де віддавна виступала виміна природних багатств обох країн, над морем і в околицях гірничопромислових.
 
Найбільш міської людності живе у степовій Україні, яка має найкращі умови для торгівлі й промисловості (джерела [[енергія|енергії]], [[гірництво]], [[море]]), зокрема великий відсоток міської людності живе в Донбасі. Аграрна лісостепова смуга має переважно 10—15 % міської людности, а деякі частини [[Правобережжя]] й [[Центральний Чорноземний Край|Центрального Чорноземного Краю]], положені далеко від джерел енергії й важніших комунікаційних шляхів&nbsp;— навіть менше.
 
Українські міста зростали ще динамічніше (особливо упродовж 1960-х років&nbsp;— на півмільйона осіб щороку). Загальні переписи населення, проведені на нашій території в другій половині ХХ століття, свідчать про перманентне примноження кількості їхніх жителів. В УРСР це відбувалося переважно за рахунок міграційних потоків із села, на частку яких у 1959–1970 роках припадало 47,8%, а в 1970-1979-му&nbsp;— 51,6% приросту міського населення. Як наслідок&nbsp;— 1965 року республіка досягла рівня урбанізованості (чисельність городян перевищила 50%), а 1994-го населення міст переважило сільське вдвічі<ref name="Гирич">[http://tyzhden.ua/History/59956 ''Гирич&nbsp;Я.''&nbsp;Урбанізація за планом//«Тиждень», 29 вересня, 2012 ]</ref>.
 
Містобудівна політика тієї доби була закладена знаковими рішеннями ХХ з’їзду КПРС (лютий 1956 року) та постановою Ради Міністрів УРСР (літо 1957-го) про значне розширення житлового будівництва<ref name="Гирич"></ref>.
 
== Назви міст України ==