Тернопільський історико-меморіальний музей політичних в'язнів: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
IvanBot (обговорення | внесок) м суміш розкладок, replaced: ХІХ → XIX |
Немає опису редагування |
||
Рядок 4:
Засновник — [[Інститут національного відродження України]] та Тернопільська обласна спілка політв'язнів і репресованих України. Директор — Володимир Бірчак, ст. н. працівник І. Олещук, н. працівник О. Савка.
«Історико-меморіальний музей політичних в’язнів», як відділ Тернопільського обласного краєзнавчого музею відкрито й освячено 14 жовтня 1996 року на свято Покрови Пресвятої Богородиці. Ідея створення музею належить краєзнавцю, археологу, директору Інституту національного відродження – Ігорю Ґереті. Його підтримали колишній директор Тернопільського обласного краєзнавчого музею [[Лавренюк Венедикт Антонович|Венедикт Лавренюк]], обласна Спілка політв’язнів і репресованих та обласне товариство «Меморіал» імені Василя Стуса. Власне тоді і було відкрито першу експозицію, яка розміщувалась лише у кількох камерах.
Станом на сьогодні виставкові зали музею розміщені у 28-ми камерах колишнього слідчого ізолятора радянської спецслужби.
Отже, будівля, в якій знаходиться музей, розміщена у м. Тернополі на вул.. Коперника, 1 та була побудована на базі підвалів будинків XVII та XIX ст.ст. у 1944-1947 роках німецькими військовополоненими.
Так, згідно із штатним розкладом, станом на 15 травня 1944 року (тобто через місяць, після вступу червоноармійців до Тернополя) установа, яка розміщувалась у цій будівлі мала назву Управління НКДБ по Тернопільській області і нараховувала 9 підрозділів Управління та 38 районних. Внутрішня тюрма відносилась до Адміністративно-господарського відділу (АГВ) і нараховувала 31-у штатну одиницю.
Власне згадана будівля перестала використовуватись як приміщення для спецслужби у 1986 році, а сама внутрішня тюрма, розпочинаючи із кінця 1970-их – початку 1980-их, втратила своє функціональне призначення.
Важливо відзначити, що перед «виселенням» спецслужби із цього приміщення всі стіни камер були старанно замальовані та пощикатурені. Камери музею відкривались у кілька етапів, у зв’язку із тим, що перед від’їздом у в’язниці було зведено ряд стін, які відділяли одну частину в'язничного коридору від іншої. Та завдяки спогадам політв’язнів і посильній роботі працівників музею, врешті вдалось відновити автентичний вигляд внутрішньої тюрми.
|