|
Парламент України вказав на необхідність проведення низки заходів, присвячених 100-річчю, в різних регіонах України, і підтримати цю ювілейну дату на державному рівні оскільки скаутський рух дуже розвинений і по праву вважається наймасовішим серед молодих людей в нашій країні.
== Історія скаутингу в Україні ==
== Виникнення українського скаутського руху ==
{{main|Скаутинг}}
{{розділити|[[Історія скаутингу в Україні]] та [[Національна організація скаутів України]]}}
Про початки скаутського руху в Україні відомо дуже мало. В 1895-1900 роках існувала таємна юнацька організація [[Подільська духовна семінарія|Кам'янець-Подільської бурси]] «Запорозька Січ». Вона звертала чималу увагу на фізичне вдосконалення своїх членів. На військовість не налягала, хоча відділи її були різно озброєні. Учасники носили дерев'яну «зброю». Всі члени - запорожці носили імена історичних осіб. Кожний відділ мав свої [[шатро|шатра]], їх ставили з гілля, соломи, кукурудзянки. Кожен учасник носив на шапці присвоєну його відділові - гілочку [[дуб]]а, [[береза|берези]], [[калина|калини]], [[явір|явора]]. Організатором «Запорозької Січі» був старший учень - [[Сулковський Борис Йосипович|Борис Сулковський]].
Серед предтеч скаутського руху була таємна юнацька організація Кам'янець-Подільської бурси "Запорозька Січ" (1895–1900) на чолі з "полковником" І. Сулковським. Опікуном організації був художник Д. Жудін. Учасники плекали козацькі традиції, прибирали собі псевдоніми козаків – історичних або літературних героїв, виробляли дерев'яну "зброю", особливої ваги надавали фізичному гартові і життю серед природи. Кожен відділ мав свою відзнаку – гілку дерева, котру носив на шапці. Отже, деякі ознаки, характерні для скаутингу, виявлялися вже заздалегідь і на українських землях.
Відомо, що в 1909 році український юнак Юрко Гончарів-Гончаренко заснував у [[Артемівськ|Бахмутському повіті]] на Катеринославщині «Першу дружину скавтів на Україні». В 1911-1914 роках у Києві існував скаутський гурток, заснований лікарем Анохіним. Це був гурток молодих хлопців-студентів та науковців, які для розваги відбували щонеділі прогулянку в околиці Києва. Після прогулянки гурток спинявся десь у затишному місці, де можна було розкласти [[вогонь]], і при вогні доктор розповідав про [[Ернест Томпсон Сетон|Ернеста Сетона-Томпсона]] та його організацію<ref>[http://kyiv.plast.org.ua/about-plast/plast-in-kyiv/60-pavlo-bogacky-qperedtechi-pochatky-plastovogo-ruhu-na-centralnyh-zemljah-ukrajinyq.html Передтечі й початки Пластового Руху на Центральних Землях України]</ref>.
Перший активний сплеск до поширення власне скаутського руху в світовому масштабі припадає на 1911–1912 роки. Після видання книги [[Роберт Бейден-Павелл|Роберта Бейден-Павелла]] "Скаутинг для хлопців" в 1908 році потрібен був деякий час для широкого ознайомлення у світі з її змістом.
Серед інших країн світу не була винятком і Україна. Після появи скаутського руху відомості про нього з’являються в обох її частинах, розділених поміж Російською та Австро-Угорською імперією. Перші скаутські осередки – російський та польський – виникають одночасно на сході і заході України, у сучасних Донецькій і Львівській областях відповідно. Цікаво, що вони були першими і для своїх народів, тобто російський та польський скаутинг зародилися саме в Україні.
У 1909 році в Бахмутському повіті на Катеринославщині (сьогодні – [[Артемівськ]] Донецької області) гімназист, а згодом лікар Антон Гончаренко створює першу бой-скаутську дружину (роту) в Російській імперії. Восени, роз'їхавшись по школах, його скаути організували аналогічні відділи на Катеринославщині та Харківщині, – у Луганську, Ізюмі, Слов'янську. У своїй діяльності керувалися вони книгою "Юный разведчик" – переклад російського генштабу Бейден-Поуеллівського "Скаутингу для хлопців", здійснений, як вважається, для бахмутських юнаків за особистою вказівкою царя. Влада намагалася перетворити новий рух на мілітарну структуру «потєшних» і бахмутська організація розвинулася у велику організацію під проводом інспектора народних шкіл повіту. Попри свій проросійський мілітарний характер загін користувався демократичнішими від російського скаутингу засадами, об'єднуючи гімназистів, реалістів і молодших дітей робітників.
У листопаді 1909 року львів’янин Андрій Малковский здійснив переклад польською мовою книги Роберта Бейден-Поуелла "Скаутинг для хлопців". У липні 1911 року книга вийшла друком під назвою "Скаутинг як система виховання молоді" («Scouting jako system wychowania młodzieży»), а автор перекладу швидко стає великим прихильником нового руху і активно популяризує його. Зокрема в березні-квітні 1911 року А.Малковський проводить у Львові перший скаутський вишкіл на якому обговорювались розділи майбутньої книги, а в листопаді цього ж року почав видавати часопис "Skaut", який швидко набув популярності серед молоді.
Перший власне український скаутський гурток на Західній Україні заснував у Львові восени 1911 року студент Львівської Політехніки [[Іван Чмола]] при львівському військово-спортивному товаристві «Січ». До нього входили учні Академічної гімназії, студенти Львівського Університету, Торгівельної школи, Головної державної семінарії, Жіночої Семінарії Українського Педагогічного Товариства та Семінарії Сестер Василіянок. Характерно, що від перших сходин сам організатор гуртка заявив: "Наш скаутинг не має бути забавкою, а з нього має зродитися наше рідне українське військо". І Іван Чмола дотримав своєї настанови — програма діяльності гуртка включала стрільбу, сигналізування, стеження, військові вправи з маршами тощо. Володіючи англійською мовою, Чмола робив переклади з праці Роберта Бейден-Павелла і тому, попри мілітарний характер, його гурток таки дотримувався основоположних засад скаутингу. Першим підсумком його діяльності став двотижневий підготовчий табір в Карпатах влітку 1912 року за участю близько 30 пластунів і пластунок з різних галицьких гуртків [[Пласт (організація)|Пласт]]у. Це був перший український скаутський табір.
Організатором другого скаутського осередку у Львові став Петро Франко - син славетного класика української літератури. Вчителюючи, він дещо пізніше за Івана Чмолу, в грудні 1911 року створив таємний, а згодом легальний, скаутський гурток при філії Академічної гімназії, до якого ввійшли учні її старших класів. На початку квітня 1912 року П.Франко створив перший український дівочий скаутський гурток при Жіночій семінарії Українського педагогічного товариства, юначки якого належали також паралельно і до гуртків І. Чмоли. У своїй праці він опирався на англійський підручник Бейден-Павелла, а також на переклад польського засновника скаутингу А. Малковського. Гуртки П.Франка переросли в достатньо широку організацію, яка нараховувала близько 120 членів і проіснувала до початку Першої світової війни. На відміну від гуртка І. Чмоли, основою програми діяльності своїх гуртків П.Франко поставив фізичний вишкіл. Саме в гартуванні тіла він бачив основне покликання скаутингу. Відзначимо – П. Франку належить ідея назвати українських скаутів пластунами за аналогією з назвою розвідників-пластунів у війську українських запорозьких козаків.
При тій же Академічній гімназії у Львові, але в головному корпусі, заснував ще один скаутський осередок, але вже цілком легальний, її викладач Олександр Тисовський. Його не задовольняла існуюча рутинна система виховання і в своїх пошуках кращої він зупинився на скаутській. Володіючи англійською мовою, він також мав змогу перекладати працю Р.Бейден-Поуелла "Скаутинг для хлопців", популяризувати її в публіцистичних статтях та в практичних виховних цілях намагався синтезувати її ідеї з українськими особливостями (у спогадах О.Тисовський пише, що надихнула його книга А.Малковського, яку побачив у студента-однокурсника, поляка). Свій перший скаутський гурток, з дозволу дирекції гімназії, О.Тисовський заснував на базі IV гімназійного класу 21 квітня 1912 року. На відміну від І.Чмоли і П.Франка, які в заняттях з своїми гуртками головну увагу зосередили саме на змістовну частину відповідно військового та фізичного вишколу і недостатньо її вділяли на інші, з їхньої точки зору, формалістичні моменти, О.Тисовський дотримувався "букви" бейден-поуеллівської ідеї і, як свідчать найновіші архівні дані, 18 червня 1912 року прийняв пробу учасника та Пластовий обіт (першу присягу українських скаутів) у активних членів свого гуртка.
Водночас у 1911-1914 роках у Києві існував скаутський гурток, заснований лікарем A.Анохіним, чия діяльність характеризується як туристичне товариство для пізнання Києва та його околиць, а по суті — ознайомлення із вихованням молоді за системою Сетона-Томпсона. Серед членів гуртка: брати Богацькі, професор Щербина – дослідник археологічних пам'яток стародавнього Києва та інші. Відділи бой-скаутів за англійським зразком і методами почали творитися з 1914 року під час першої світової війни заходами Київської навчальної округи при гімназіях м. Києва. Їх знову очолив А.Анохін. Вони мали російський характер, велику увагу в них приділяли фізичному вихованню. Скаути допомагали переносити хворих вояків із санітарних потягів на вокзалі до шпиталів.
27 січня 1915 року "развєдчіки" зустрічали і проводжали потяг імператора Миколи II під час його відвідин Києва, і отримали похвалу "ґлавнонаблюдающего" над фізичним розвитком населення Російської імперії ї генерал-майора В.Воєйкова; їхній табір відвідувала велика княгиня Анастасія Миколаївна з доньками. На 1915 рік у Києві існує 2 дружини, а А. Анохін видає підручник "Спутник юного разведчика". У 1915 році в Києві виникає перший загін "юних розвідниць".
Скаутські загони за часів Російської імперії існували переважно при школах ще у таких українських містах: Одеса, Катеринослав, Бахмут, Олександрівськ (Запоріжжя), Харків, Житомир та ін.
В умовах національно-державного відродження України, починаючи з 1917 року українські скаути організаційно виділилися зі складу загальноросійської організації і перейшли на українське національне становище. Всі вони засновуються на британський взірець. Ще в 1916-1917 роках Ю. Гончарів-Гончаренко, дружинний першої скаутської організації на теренах сучасної України у Бахмуті, під час служби у війську організовує цілком українську скаутську дружину в Ізмаїлі (сучасна Одеська обл). Один з перших українських скаутських загонів виник за ініціативою В. Плюща, бой-скаута першого ступеня та інших скаутів у березні 1917 року під назвою "Перший Український Загін Бой-Скаутів м. Чернігова". Паралельно діяли український бой-скаутський загін у Києві та гімназіях Білої Церкви (заснований Є. Слабченком у травні 1917 р.). У 1918 році скаутські відділи постали у Вінниці, Каневі, Ржищеві та в Києві, пізніше, до 1920 року – у Фастові, Житомирі, Катеринославі, Кам'янці-Подільському та ін. місцевостях. Назвою цих відділів була: "Українські Бой-Скаути" (УБС). В Києві працювали у скаутизмі O.Яремченко, M.Мороз, І.Лоський, O.Гайдовський, O.Попович та ін., в Одесі – Ю.Липа. Скаутський загін діяв також у Харкові.
У 1918 році Є.Слабченко організовував у Києві дружини олд-скаутів. До скаутського гуртка, заснованого Дашкевичем у 1917–1918 роках, належав син майбутнього гетьмана П.Скоропадського - Данило.
В деяких місцевостях українізація скаутингу відбувається за допомогою пластунів Галичини в лавах УСС та Січових Стрільців Армії УНР, а також пластових підручників. Загони скаутів у Білій Церкві допомагали організовувати Є. Слабченкові полковник І.Чмола (співзасновник Пласту в Галичині) та M.Левицький. Розбудовуючись, український скаутинг організовує свої координуючі органи: у Києві діє "Всеукраїнська Скаутова Рада". Влітку 1918 року гетьман П. Скоропадський видав розпорядження про створення скаутських організацій при середніх школах; прихильно ставився до українського скаутингу C. Петлюра.
У 1918 році на Поділлі почали засновувати Пласт у школах вихідці з Галичини. В Кам'янці діяв Павло Богацький – отаман Коша Охорони Республіканського ладу. В 1919 році Військове міністерство призначило його начальником комісії для військових юнацьких шкіл, Січей і Пласту в Україні. Цього ж року старшинами українського війська утворено товариство "Мати-Січ", яке організовувало відділи "Молодої Січі", її статут складено на основі "Scouting for Boys" P.Бейден-Поуелла, затверджено міністерствами Військовим та Освіти як форму фізичного й морального виховання молоді в УНР.
Водночас після поразки українських національних урядів у визвольних змаганнях на українських землях колишньої Російської імперії постає Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР), яка почала жити за більшовицькими законами із відповідним ставленням до виховання молоді.
У 1920 році постановою III з'їзду Російської комуністичної спілки молоді бой-скаутизм проголошувався наскрізь буржуазним за суттю і тому не міг бути тою формою, в яку можна влити інший зміст.
За постановами II Всеросійської конференції PKCM у травні 1922 року утворено дитячу комуністичну організацію під керівництвом PKCM і ЦК КП(б). Скаутинг на території УСРР було заборонено.
Чільні діячі українського скаутингу емігрували з Радянської України, відновивши скаутський рух у рамках Пласту за кордоном. Такі частини виникають у Польщі, Чехо-Словаччині, Франції тощо (Є.Слабченко, Ю.Гончаренко, O.Яремченко, Є.Лоханько та ін.). Вихідці з центральних та південно-східних земель також доклали зусиль для розбудови Пласту на Волині, в Галичині, на Закарпатті.
(Відповідно до Протоколу №2 від 03.09.11 Національної Ради ВМГО "Національна організація скаутів України" цей текст є офіційною позицією щодо дати створення українського скаутингу згідно з даними проведених історичних досліджень і його рекомендовано використовувати усім українським скаутам).
------------------------
Використано: Окаринський В. М. Український скаутський рух у Центральній та Південно-Східній Україні // Наукові записки. Том 18, Спеціальний випуск: у двох частинах. Частина 1 / Національний університет "Києво-Могилянська академія". С. 134-139.
== Див. також ==
|
