Ахієзер Олександр Ілліч: відмінності між версіями

'''Олекса́ндр Іллі́ч Ахіє́зер''' (18|18(31) жовтня [[1911]], м. [[Чериков]], нині [[Могилівська область|Могильовської області]], Білорусь [[Білорусь]] — †[[4 травня]] [[2000]]) — український [[фізик]] - теоретик, Батько [[Ахієзер Ілля Олександрович|І. Ахієзера]], брат [[Ахієзер Наум Ілліч|Н. Ахієзера]]. Доктор фізико-математичних наук ([[1940]]), [[професор]] ([[1941]]), академіїакадемік [[НАНУ]] ([[1964]]). Заслужений діяч наук [[УРСР]] ([[1986]]). Премія імені [[Мандельштам Леонід Ісаакович|Л. Мандельштама]] [[АН СРСР]] ([[1948]]), [[Державна премія УРСР в галузі науки і техніки]] ([[1986]]), премія імені [[Померанчук Ісаак Якович|І. Померанчука]] (премія [[Московський інститут теоретичної та експериментальної фізики|Московського інституту теоретичної та експериментальної фізики]], [[1998]]) та [[премія імені О. С. Давидова]] ([[Премії НАН України імені видатних учених України|премія НАНУ]], [[2000]]). Державні нагороди [[СРСР]], України — орден [[Орден «За заслуги» (Україна)|«За заслуги»]] 3-го ступеня ([[1996]]), 2-го ступеня ([[1999]]).

Закінчив [[Київський політехнічний інститут]] ([[1934]]). Від [[1938]] — завідувач теоретичного відділу, 1955-1959 — застступникзаступник директордиректора з наукової частини, від [[1988]] — радник при дирекції [[Український фізико-технічний інститут|Українського фізико-технічного інституту]] [[Національна академія наук України|АН УРСР]] (нині Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»); у 1940-1975 — завідувач кафедри [[Харківський університет|Харківського університету]]. Був одним із найближчих співробітників [[Ландау Лев Давидович|Л. Ландау]] і активним учасником його всесвітньовідомої наукової школи. Створив власну наукову школу з [[теоретична фізика|теоретичної фізики]] ([[академік]] [[Бар'яхтар Віктор Григорович|В. Бар'яхтар]], [[Волков Дмитро Васильович|Д. Волков]], [[Пелетмінський Сергій Володимирович|С. Пелетмінський]], [[Ситенко Олексій Григорович|О. Ситенко]] та [[Файнберг Яків Борисович|Я. Файнберг]]; [[член-кореспондент]] [[Степанов Костянтин Миколайович|К. Степанов]], [[Фомін Петро Іванович (фізик)|П. Фомін]] та понад 30 докторів наук).

Наукові праці стосуються різних ділянок [[атомна фізика|атомної]] та [[ядерна фізика|ядерної фізики]], [[квантова електродинаміка|квантової електродинаміки]] та [[фізика елементарних частинок|фізики елементарних частинок]], [[фізика плазми|фізики плазми]] і теорії прискорювачів заряджених частинок, [[радіофізика|радіофізики]] та фізики [[магнетизм|магнітних явищ]] фізичної кінетики та [[фізика твердого тілa|фізики твердого тілa]]. З ім’ям Ахієзера пов’язаний розвиток низки нових напрямів у теориторії фізиці: теорії дифракційних явищ у ядерній фізиці, теорії розсіяння нейтронів у кристалах, теорії взаємодії струменів заряджених частинок з плазмою, теорії кінетичних процесів у феромагнетиках та антиферомагнетиках, теорії поглинання звуку у твердих тілах. Докторська дисертація присвячена дослідженню взаємодії ультразвуку з кристалами. Механізм поглинання, зумовлений модуляцією енергії квазічастинки зовннішніх полем, має назву «механізм Ахієзера». У 40-50-х рр. разом із І. Померанчуком брав участь у розробленні ядерних реакторів, зокрема розрахунках їх критичних розмірів, передбачив можливість існування холодних нейтронів, побудував теорію резонансних ядерних реакцій ([[1948]]). Разом із [[Ситенко Олексій Григорович|О. Ситенком]] передбачив ефект дифракціювання розщеплення дейтронів і розвинув теорію цього ефекту ([[1955]]). Фундаментальні результати одержано при дослідженні фізики плазми. Спільно з [[Файнберг Яків Борисович|Я. Файнбергом]] Ахієзер передбачив явище струменевої нестійкості плазми ([[1949]]), на основі якого запропоновано новий метод нагрівання плазми. Детально розроблено теорію коливань у магнітоактивній плазмі, теорію флюктуацій у плазмі, теорію ударних хвиль у магнітній гідродинаміці. Дослідження колективних ефектів у плазмі дало змогу Ахієзеру разом з учнями сформулювати основи електродинаміки плазми. Спільно з В. Бар’яхтаром і С. ПелетминськимПелетмінським відкрив нове явище — магнітоакустичний резонанс ([[1956]]). Розробив теорію кінетичних, релаксаційних і високочастотних процесів у феродіелектриках та антиферодіелектриках, розвинув теорію когерентних квантово-електродинамічних ефектів у кристалах.