Відмінності між версіями «Друскін Михайло Семенович»

м
r2.7.3) (робот додав: ru:Друскин, Михаил Семёнович; косметичні зміни
м (- шаблон)
м (r2.7.3) (робот додав: ru:Друскин, Михаил Семёнович; косметичні зміни)
|Вікісховища =
}}
'''Михайло Семенович Друскін''' (1 (14) січня 1905, Київ — 20 квітня 1991, Санкт-Петербург) — музикознавець, піаніст, педагог. Доктор мистецтвознавства (1946). Професор [[Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова|Ленінградської консерваторії]]. Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1962).
 
== Сім'я ==
Батько Семен Львович Друскін (1869 — 1934), лікар; мати Олена Савеліївна (1872 — 1963); брат [[Друскін Яків Семенович|Яків Семенович Друскін]] (1902 — 1980), філософ, музикант та математик; сестра Лідія Семенівна Друскіна (1911 — 2005), фізик, кандидат фізико-математичних наук.
 
== Біографія ==
 
=== Роки навчання, робота в Петрограді-Ленінграді ===
1921 року Михайло Друскін<ref>Джерело біографічних відомостей: [[Ковнацький, Людмила Григорівна|Людмила Ковнацький]]. Михайло Семенович Друскін. Віхи життя// Пам'яті Михайла Семеновича Друскін: в 2 кн. Кн. I: Статті. Спогади. СПб.: Алегро, 2009. C. 8 — 52.</ref> закінчив Єдину трудову школу (колишню гімназію Л. Д. Лентовської; вчився в одному класі з [[Введенський Олександр Іванович (поет)|Олександром Введенським]] та Вадимом Андрєєвим, сином письменника [[Андреєв Леонід Миколайович|Леоніда Андрєєва]]). У тому ж 1921 поступив у [[Санкт-Петербурзький державний університет]] на математичний факультет (який незабаром кинув), 1922 року — на Вищі курси мистецтвознавства в Петроградський-Ленінградський Інститут історії мистецтв. Спочатку навчався на «словесному розряді», де відвідував семінари [[Тинянов Юрій Миколайович|Ю. М. Тинянова]] та [[Казанський Борис Васильович|Б. В. Казанського]]; потім перейшов на «музичний розряд», де брав участь у двох семінарах [[Асаф'єв Борис Володимирович|Б. В. Асаф'єва]]; брав участь у критичному семінарі у А. М. Римського-Корсакова. Одночасно брав участь в акціях «лівого» мистецтва. У 1924 році (у віці 19 років) став науковим співробітником Інституту.
 
У січні 1922 року вступив до [[Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова|Петроградської консерваторії]] на фортепіанний факультет (вчився у [[Вінклер Олександр Адольфович|О. А. Вінклера]] та О. К. Калантарової). У роки навчання брав участь в інститутських концертах-виставках (1922 — 1925), організованих за ініціативою Асаф'єва, де виконувалася музика старовинна та сучасна. У 1925 закінчив Консерваторію з відзнакою.
 
З осені 1925 року — педагог фортепіанного класу в IV (Центральному) музичному технікумі, там же — завідувач фортепіанним відділом технікуму та навчальною частиною, секретар гуртка нової музики, керованого Асаф'євим.
 
Коли 1925 року в Ленінграді була організована [[Асоціація сучасної музики]] (ЛАСМ), Друскін став її членом. З кінця 1926 секретар ЛАСМ аж до її саморозпуску 1928 року.
=== Поїздка в Німеччину ===
 
Влітку 1930 року Михайло Друскін відправився в [[Берлін]] до [[Шнабель Артур|Артура Шнабеля]]. Приїзд в Берлін припав на час зросту націоналістичних настроїв у Німеччині, внаслідок чого єврей Артур Шнабель пішов з консерваторії. Тим не менше від зустрічей Шнабель не відмовився (спілкування зі Шнабелєм, який волів займатися не стільки піанізмом, скільки формуванням поглядів та особистості учня, протікало переважно у формі бесід на найрізноманітніші теми — переважно політичні).
 
М. Друскін грав з [[Шерхен Герман|Германом Шерхеном]] восени 1930 року в [[Кенігсберг|Кенігсберзі]], виконував Четвертий концерт [[Людвіг ван Бетховен|Бетховена]] в [[Кельн|Кельні]] 1931 року (з оркестром Берлінської філармонії). 12 січня 1932 року з диригентом Ю. Прювером зіграв Концерт Стравінського. У Німеччині Друскін пропагував нову російську музику, проводив лекції-концерти, виконуючи твори Щербачова, [[Шостакович Дмитро Дмитрович|Шостаковича]], [[Мосолов Олександр Васильович|Мосолова]], [[Рязанов Петро Борисович|Рязанова]] та ін. Писав для радянської періодики кореспонденції про музично-громадське життя Німеччини тих років: про концерти, вистави та радіопрограми, про композиторів, диригентів, піаністів, про нові твори.
 
Публікувався в зарубіжних журналах — «Melos», «Anbruch», «Auftakt».
 
=== Знову в Ленінграді ===
 
М. Друскін повернувся з Німеччини в лютому 1932 року, а вже в квітні зіграв у Великому залі [[Санкт-Петербурзька академічна філармонія ім. Д. Д. Шостаковича|Ленінградської філармонії]] Концерт Стравінського (під керуванням Ганса Штейнберга) — вперше в СРСР.
 
Обраний главою Ленінградського поста Міжнародного музичного бюро з центром у Москві (1933 — 1935), а потім членом бюро Ленінградської Спілки композиторів. З 1934 року почав договірну роботу в фольклорній секції [[Інститут етнології та антропології ім. Н. Н. Миклухо-Маклая РАН|Інституту антропології, археології та етнографії АН СРСР]] в якості керівника бригади по збиранню революційних пісень. Пізніше вийшли в світ дві книги — «Революційні пісні 1905 року з додатком тринадцяти нотних прикладів» (Л., 1936) та «Російська революційна пісня: Дослідницький нарис» (М., 1954).
 
1935 року Друскін запрошений до Консерваторії, з грудня 1935 року він в. о. доцента.
 
Працював у Філармонії під керівництвом [[Соллертинський Іван Іванович|І. І. Соллертинського]], видав книжку «Нариси з історії танцювальной музики» (1936), цикл брошур про фортепіанні концерти Бетховена (1937), [[Ліст Ференц|Ліста]] (1938), [[Чайковський Петро Ілліч|Чайковського]] (1938), [[Вольфґанґ Амадей Моцарт|Моцарта]] (1939), про Шосту симфонію Бетховена (1936), Першу симфонію Шостаковича (1938) і, нарешті, про «[[Страсті за Матвієм|Страсті за Матвієм]]» [[Йоганн Себастьян Бах|Баха]] (спільно з [[Друскін Яків Семенович|Я. С. Друскін]], 1941). Підготував збірку перекладних робіт Ж. Т'єрсен, Ж. Комбарье, Е. Істеля, Ш. Кехліна, Ж. Продомма «Французька музика другої половини XIX століття» (1938).
 
=== Роки війни ===
 
В [[Блокада Ленінграда|блокадному Ленінграді]] до лютого 1942 року Друскін викладав одночасно в Консерваторії та в [[Санкт-Петербурзька державна академія театрального мистецтва|Театральному інституті]]. Разом з очолюваною ним кафедрою музичної освіти Інституту був евакуйований в Кострому, навесні перебралися в [[П'ятигорськ]], у серпні він разом з дружиною був змушений бігти, рятуючись від німецьких військ, що підступали до [[Північний Кавказ|Північного Кавказу]]. Далі [[Тбілісі]], кружним шляхом через [[Єреван]] та Джульфу в [[Баку]]; звідти на протилежний берег [[Каспійське море|Каспію]], в [[Красноводськ]], залізничним шляхом по [[Турксиб|Турксибу]] в [[Новосибірськ]]. У 1943 — 1944 роках працював в [[Уральська консерваторія|Уральській консерваторії]] в якості завідувача кафедрою історії музики. В Ленінград повернулися 1944 року, і восени М. Друскін продовжив роботу в Ленінградській консерваторії.
 
=== Просвітницька робота ===
=== Повоєнні роки, історія основних праць ===
 
Докторська дисертація (без захисту кандиданьської) на тему «Історія клавіру та клавірної музики в ХVI-XVIII століттях», (вчене звання доктора мистецтвознавства отримано в 1946). З 1947 року Друскін — професор Ленінградської консерваторії та старший науковий співробітник [[Санкт-Петербурзька державна академія театрального мистецтва|Державного науково-дослідного інституту театру, музики та кінематографії]] (до 1953).
 
У розпал «[[Безрідний космополіт|боротьби з космополітизмом]]» був вигнаний з Консерваторії, однак в Інституті Друскін був залишений працювати: свою «провину» повинен був спокутувати написанням книги «Питання музичної драматургії опери» (1952), основний матеріал якої склала російська опера. 1 вересня 1949 року Друскін відновлений в Консерваторії на посаді професора.
З кінця 1950-х років брати Яків та Михайло Друскіни готували до російського видання велику книгу [[Альберт Швейцер|Альберта Швейцера]] «Йоганн Себастьян Бах». Книга мала подвійний тираж (1964 та 1965) і стала бібліографічною рідкістю. І. С. Баху присвячені дві книжки про пассиони та меси, монографія про композитора (1982), присвячена пам'яті старшого брата, а також цикл бахознавчих статей.
 
1970-і роки — робота над монографією про Стравінського. У квітні 1975 року в Ленінградській консерваторії за наполяганням Обкому КПРС було організовано обговорення книги в дусі «проробок» кінця 1940-х років. 1984 року Друскіну присуджена перша премія імені Б. Асаф'єва «за наукові праці останніх років».
 
Друскіним прочитані цикли лекцій — по історії зарубіжної музики, пізніше по історіографії — в [[Китайська Народна Республіка|Китаї]] (1957), [[Болгарія|Болгарії]] (1965, 1966, 1973), [[Західний Берлін|Західному Берліні]] (1970-1980-е), а також неодноразово в містах СРСР — [[Ташкент|Ташкенті]], [[Єреван]]і, [[Тбілісі]], [[Київ|Києві]] (в 1970-е і 1980-е). Виступав він у Болгарії (1965, 1966, 1973), [[Чехословацька Соціалістична Республіка|Чехословаччині]] (1961, 1974), [[Польська Народна Республіка|Польщі]] (1962), [[Югославія|Югославії]] (1965), [[Угорська Народна Республіка|Угорщині]] (1966), [[Румунія|Румунії]] (1967), [[Німецька Демократична Республіка|НДР]] (1967, 1970, 1974 — 1977, 1981, 1985) та Західному Берліні (1981 — 1987); був запрошений також до [[Франція|Франції]] (1959), [[Австрія|Австрії]] (1961), [[Іспанія|Іспанії]] (1967).
 
Написаний Друскіним підручник «Історія зарубіжної музики другої половини XIX століття» витримала дев'ять перевидань (в тому числі переклади на іноземні мови). Друскін брав участь у міністерських Методичних конференціях, був співавтором досі актуальною Програми з історії зарубіжної музики (1978) та ін.
 
Друскін активно підтримував творчі шукання представників вітчизняного авангарду — [[Денисов Едісон Васильович|Е. Денисова]], [[Шнітке Альфред Гаррійович|А. Шніткє]], [[Сильвестров Валентин Васильович|В. Сильвестрова]], [[Канчелі Гія Олександрович|Г. Канчелі]], [[Тертерян Авет Рубенович|А. Тертеряна]] та інших.
 
Значне місце у творчості М. Друскін належить музиці С. Прокоф'єва: стаття «Фортепіанна творчість Сергія Прокоф'єва» (Радянське мистецтво. 1938. 2 жовтня); «Балет "Ромео та Джульєтта"» Прокоф'єва (Радянська музика. 1940. № 3); П'ята симфонія Прокоф'єва (Ленінградська правда. 1940. 3 травня); «Опера Прокоф'єва "Війна і мир"» (Друскін М. Вибране: Монографії. Статті. М., 1981. C. 225 — 227); стаття «Музичний театр Прокоф'єва» (написана до 70-річчя композитора).
 
== Список праць М. С. Друскіна ==
* 2001 Арнольд Шёнберг: Письма / Пер. В. Г. Шнитке; Общ. ред. М. С. Друскина, Л. Г. Ковнацкой. СПб.: Композитор; Pro Arte. 462 с.; 2-е изд., испр. СПб.: Композитор, 2007. 464 с.
 
== Адреси ==
* [[Плуталова вулиця]], будинок 24 — тут знаходилася Радянська єдина трудова школа, де М.&nbsp;Я. Друскін навчався в 1921 р.; нині це середня загальноосвітня школа № 47 імені [[Ліхачов Дмитро Сергійович|Д.&nbsp;С. Лихачова]].
* У Ленінграді до евакуації М.&nbsp;С. Друскін жив ​​на [[Гатчинського вулиця (Санкт-Петербург)|Гатчинському вул.]], 6; тут же в 1941 — 1942 гг. жив його брат [[Друскін, Яків Семенович|Я.&nbsp;С. Друскін]].<ref>[http://www.orbis.spb.ru/topohron/arch_obj/16000039.htm Друскін Я.С., Друскін М.С.] // Сайт «Санкт-петербурзькі асамблеї»</ref>
 
[[Категорія:Випускники Петербурзької консерваторії]]
[[Категорія: Викладачі Петербурзької консерваторії]]
[[Категорія: Доктори наук]]
 
[[ru:Друскин, Михаил Семёнович]]
711 076

редагувань