Відкрити головне меню

Зміни

З серпня [[1972]] р. працював учителем української мови та літератури в с. [[Ташань]] [[Переяслав-Хмельницький район|Переяслав-Хмельницького р-ну]] [[Київська область|Київської обл.]], де написав статтю «Добош і опришки, або Кінець шістдесятників», робив записи літературного характеру, які пізніше були використані слідством для шантажу психіатричною експертизою.
 
Заарештований 5 березня [[1973]] р. за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації і пропаганди (ст. 62 ч. I [[Кримінальний кодекс України|КК]] [[УРСР]]) у формі розповсюдження літератури [[самвидав|самвидаву]]. 6 грудня [[1973]] р. разом із [[Євген Пронюк|Пронюком]] і [[Лісовим]] засуджений Київським обласним судом до 4 років позбавлення волі в таборах суворого режиму. Здав кагебістам СССР більше десяти знайомих, деякі з них затим були запроторені не лише в табори, а й в психушки. Більше 20 років мовчав про цю сторону своєі "дисидентськоі " діяльності, аж поки служба безпеки незалежноі Украіни не відкрила архіви для громадськости.
 
У мордовських таборах ЖХ-385/19 (сел. Лісне [[:ru:Теньгушевский район Мордовии|Теньгушевського р-ну]] [[Мордовія|Мордовської АРСР]]) і 17-А (сел. Озерне [[:ru:Зубово-Полянский район Мордовии|Зубово-Полянського р-ну]]) брав участь в акціях протесту. 20 серпня [[1976]] р. під час «профілактики» в Київському [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]] відмовився від визнання вини.
 
Звільнившись 5 березня [[1977]] р., жив під адміністративним наглядом у рідному селі і працював у колгоспі художником-оформлювачем. Підтримував широкі листовні зв'язки з політв'язнями та їхніми родинами. Його інформація про події в мордовських таборах була опублікована в [[:ru:Хроника текущих событий|«Хронике текущих событий»]] і використана [[Українська Гельсінська Група|УГГ]].
Про те, що здав друзів під час слідства, нічого у Хрониках не писав.
 
У вересні [[1977]] р. попереджений про кримінальну відповідальність на підставі Указу Президії Верховної Ради [[СРСР]] від 25 грудня [[1972]] р. Подав 7 січня [[1978]] р. заяву до ВВіРу з клопотанням про виїзд із [[СРСР]], не брав участі у виборах. Написав для [[Українська Гельсінська Група|УГГ]] матеріали про становище засланців і піднаглядних та перший варіант спогадів «Світло людей».
 
18 листопада 1978 р. був затриманий міліцією у зв'язку з приїздом до нього члена [[Українська Гельсінська Група|УГГ]] [[Мешко Оксана Яківна|Оксани Мешко]] та Ольги Бабич-Орлової. Пояснення давати відмовився, за що міліціонер вульгарно вилаяв його і виштовхнув із сільради. Подав на міліціонерів і кагебіста в суд, унаслідок чого проти нього самого 1 грудня [[1978]] р. було порушено кримінальну справу за звинуваченням у вчиненні насильницького опору — ніби відірвав міліціонерові два ґудзики. Кількість відірваних гудиків зростає з часом.
 
7-8 лютого 1979 р. засуджений Радомишльським районним народним судом до 3 років позбавлення волі за ст. 188-1 ч. II. Заарештований у залі суду. Його текст «Замість останнього слова» став відомим на Заході. Карався в зонах № 55 (м. [[Вільнянськ]] [[Запорізька область|Запорізької обл.]]) і № 71 (м. [[Коростень]] [[Житомирська область|Житомирської обл.]]). Під час ув'язнення відмовився свідчити у справах [[Лук'яненко Левко Григорович|Левка Лук'яненка]], [[Миколи Матусевича]], [[Снєгірьов Євген Іванович|Гелія Снєгірьова]], [[Стус Василь Семенович|Василя Стуса]], [[Дмитра Мазура]], на захист останнього подав заяву в [[Комітет Державної Безпеки|КДБ]].
Анонімний користувач