Соневицький Ігор Михайлович: відмінності між версіями

'''Ігор Михайлович Соневицький''' (*[[2 січня]] [[1926]], [[Гадинківці]], [[Чортківський повіт|Чортківського повіту]]—† [[23 грудня]] [[2006]], [[Лексінґтон]], [[Нью-Йорк (штат)|Нью-Йорк]])  — український [[композитор]], [[музикознавець]] і [[диригент]].

Народився як син Михайла Соневицького й Ольги (з дому Ласовська).

Учився у Вищому Музичному Інституті ім. Лисенка у Львові, Музичній Академії у Відні і Державній Музичній Академії у Мюнхені (диплом, 1950); Доктор філософії в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, (1961). З 1950 у США, співзасновник та викладач [[Український Музичний Інститут в Америці|Українського Музичного Інституту]] в Нью-Йорку (у роках 1959—61  — його директор).

Диригент хору «Думка» в Нью-Йорку, «Трембіта» в Ньюарку, «Українського Хору ім. Тараса Шевченка» в Клівеленді. Професор Українського Католицького Університету в Римі (1971-19801971–1980), дійсний член Української Вільної Академії Наук в США і Наукового Товариства ім Т. Шевченка, член Американського Музикологічного Товариства та Асоціяції Американських Композиторів, основник та керівник Центру Української Культури в Гантері (1983-20031983–2003).

Твори: Опера «Зоря», балет «Попелюшка», кантата «Любіть Україну» до слів Сосюри, для фортепіана: Варіації, Триптих, Мініатюри, зб. п'єс «Пори Року» (1999), фортепіановий концерт «Солоспіви» (1993), «Духовні Твори» (Літургія, Панахида та Canti Spirituali, 1999) солові та хорові твори на слова Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, Є. Маланюка, Б. І. Антонича В. Симоненка та ін.; близько 30 музичних оформлень для театру до драми Лесі Українки «Лісова пісня», Івана Франка "«»Іван Вишенський» та ін., обробки народних пісень. Друковані праці: «Артем Ведель і його музична спадщина» (1966), «Композиторська спадщина Нестора Нижанківського» (1973), «Словник Українських Композиторів» (1995), «Мирослав Скала-Старицький» (2000); редактор 2-го видання «Історія Української Музики» M. Грінченка, «Ми йдемо в бій» (пісні Романа Купчинського), статті та рецензії в пресі.

У 2011  р. архів Ігоря Соневицького передано Інституту літургійних наук УКУ у Львові.

* Архів Ігоря Соневицького передано в Україну // [[Свобода (газета)]], 11 листопада 2011  р. С. 18.