Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця: відмінності між версіями

Аж до середини 19 століття не існувало ефективної системи забезпечення лікування поранених у бою солдатів та місць для їхнього безпечного розташування. У червні [[1859]] році швейцарський бізнесмен [[Дюнан Жан Анрі|Анрі Дюнан]] їздив в [[Італія|Італію]] для того, щоб зустрітися з французьким імператором [[Наполеон III|Наполеоном III]] для обговорення труднощів проведення бізнесу в [[Алжир|Алжирі]], який тоді був окупований [[Франція|Францією]]. Ввечері [[24 червня]] він приїхав в містечко [[Сольферіно]], де став свідком битви, під час якої загинуло або було поранено близько 40000 солдатів з кожного боку. [[Дюнан Жан Анрі|Анрі Дюнан]] був шокований наслідками битви та відсутністю елементарної медичної допомоги пораненим. Він повністю відмовився від первинної мети своєї подорожі і кілька днів присвятив себе лікуванню та догляду за пораненими. Повернувшись додому в [[Женева|Женеву]], він вирішив написати книжку, яку видав власним коштом в [[1862]] році під назвою "Спогади про Сольферіно". Він розіслав декілька екземплярів книжкок провідним політичним та військовим діячам [[Європа|Європи]]. Окрім видання книжки, Дюнан відстоював утворення національних, добровільних організації, які б допомагали пораненим солдатам під час війни. Крім того він закликав до розробки та підписання міжнародних договорів, які б гарантували безпеку нейтральних медиків та лікарень для поранених на полі бою.

[[9 лютого]] [[1863]] році в [[Женева|Женеві]], [[Дюнан Жан Анрі|Анрі Дюнан]] заснував «Комітет п'яти», до якого крім самого Дюнана ввійшли ще чотири представники впливових женевських родин: [[Гюстав Муаньє]], правник і голова Женевського товариства публічного добробуту, лікар [[Луї Аппіа]] з великим досвідом роботи в польових умовах, друг і колега Аппіа [[Теодор Монуар]] із Женевської комісії гігієни та охорони здоров'я та [[Ґійом-Анрі Дюфур]], впливовий генерал швейцаської армії. Комітет був комісією Женевського товариства публічного добробуту. Він поставив собі метою вивчити питання про можливість втілення ідеї Дюнана й організувти міжнародну конференцію щодо практичного втілення цієї ідеї в життя. Через вісім днів п'ятірка вирішила перейменувати свій комітет у «Міжнародний комітет допомоги пораненим». З 26 по 29 жовтня 1863 у Женеві відбулася міжнародна конференція, огранізована комітетом. Конференція ставила перед собою мету розробити систему практичних заходів з метою покращення роботи медичних служб на полі бою. В роботі конференції взяли участь 36 делегатів: 18 офіційних делегатів від урядів країн, 6 представників неурядових організацій, 7 неофіційних чужоземних делегатів та 5 членів комітету. На конференції були преставлені: Австро-Угорська імперія, Баден, Королівство Баварія, Франція, Королівство Ганновер, Гессе-Кассель, Італійське королівство, Нідерланди, Пруссія, Російська імперія, Королівство Саксонія, Іспанія, Шведсько-Норвезький союз та Сполучене королівство Великої Британії та Ірландії.

Наступного року швейцарський уряд запросив уряди всіх європейських країн, а також Сполучених Штатів, Бразилії та Мексики на офіційну дипломатичну конференцію. Своїх делегатів прислали до Женеви шістнадцять країн. [[22 серпня]] [[1864]] конференція затвердила першу [[Женевська конвенція|Женевську конвенцію]] «Про покращення становища поранених в польових арміях». Її підписали представники 12 країн та королівств: Бадену, Бельгії, Данії, Франції, Гессе, Італії, Нідерландів, Португалії, Пруссії, Швейцарії, Іспанії та Вюртембергу. Конвенція складалася із 10 статей, які встановили перші обов'язкові правила, що гарантували нейтральність і захист під час збройного конфлікту пораненим солдатам, медичному персоналу й гуманітарним інституціям. Крім того конвенція встановила дві вимоги для визнання Міжнародним комітетом національного товариства допомоги:

Одразу ж після підписання Женевської конвенції національні товариства були засновані в Бельгії, Данії, Франції, Ольденбургу, Пруссії, Іспанії та Вюртембургу. Ще в 1864 Луї Аппія та [[Шарль ван де Вельде]], капітан нідерландської армії, стали першими незалежними й нейтральними делегатами, що розпочали діяльність під час збройного конфлікту під емблемою червоного хреста. Через три роки, в 1867, була скликана перша Міжнародна конференція національних товариств з медичної допомоги пораненим у війні.

У 1906 Женевська конвенція 1867 вперше була переглянута. Через рік Друга міжнародна мирна конференція у Гаазі прийняла [[Гаазькі конвенції|Гаазьку конвенцію 1907]], яка розширила дію Женевської конвенції на військові дії на морі. Перед Першою світовою війною, через 50 років після заснування Червоного Хреста й прийняття першої Женевської конвенції, у світі налічувалося 45 національних товариств допомоги пораненим. Рух вийшов за межі Європи й Північної Америки, до нього долучилися країни центральної й Південної Америки: [[Аргентина]], [[Бразилія]], [[Чилі]], [[Куба]], [[Мексика]], [[Перу]], [[Сальвадор]], [[Уругвай]], [[Венесуела]]; країни Азії: [[Китайська Республіка]], [[Японія]], [[Корея]], [[Сіам]]; та Африки: [[Південно-Африканська Республіка]].

З початком Першої світової війни, Міжнародний комітетет Червоного Хреста зустрівся із надзвичайними складнощами, впоратися з якими зміг лише за сприяння національних товариств. Працівники Червоного Хреста прийшли на допомогу медичним службам європейських країн зі всього світу, включно з США та Японією. 15 жовтня 1914 року, Міжнародний комітет Червоного Хреста заснував Міжнародне агентство військовополонених, в якому до кінця 1914 вже працювало 1200 людей, здебільшого волонтерів. До кінця війни Агентство переслало понад 20 мільйонів листів та повідомлень, 1,9 мільйона передач й зібрало пожертвування на суму 18 мільйонів швейцарських франків. За сприяння Агентства близко 200 тисяч бранців змогли повернутися додому внаслідок обміну полоненими. Каталог Агентства за період з 1914 по 1923 зібрав понад 7 мільйонів карток, кожна з яких відповідала бранцю або пропалому безвісти. Цей каталог допоміг ідентифікувати понад 2 млн військовополонених і надав їм змогу встановити зв'язок із рідними. Зараз цей каталог позичений женевському [[Музей Міжнародного Червоного Хреста та Червоного Півмісяця|Музею Міжнародного Червоного Хреста та Червоного Півмісяця]]. Право користуватися каталогом досі обмежене.

Упродовж війни Міжнародний комітет Червоного Хреста відстежував виконання сторонами конфлікту Женевських конвенцій 1907 року й у разі порушень, звертався до країни порушника зі скаргою. При першому в історії застосуванні [[хімічна зброя|хімічної зброї]] Червоний Хрест висловив палкий протест. Навіть не маючи мандату від Женевських конвенцій, Міжнародний комітет намагався покращити умови пострадалого цивільного населення. На територіях, які мали офіційний статус окупованих, Міжнародний комітет мав змогу допомагати цивільному населенню за умовами Гаазьких конвенцій 1899 та 1907 років. Ці конвенції були також правовою основою роботи Червоного Хреста з військовополоненими. Крім описаної вище роботи Міжнародного агентства, Червоний Хрест проводив інспектування таборів військовополонених. Протягом війни 41 делегат Червоного Хреста відвідав 524 табори на всій території Європи.

Правовою основою роботи Міжнародного комітету Червоного Хреста під час Другої світової війни була Женевська конвенція в редакції 1929 року. Діяльність комітету була аналогічна його діяльності в Першу світову війну: інспекція таборів військовополонених, організація допомоги мирному населенню, забезпечення можливості листування військовополоненим, повідомлення про пропалих безвісти. До кінця війни 179 делегатів провели 12 750 відвідувань таборів військовополонених у 41 країні. Центральне інформаційне агентство в питаннях військовополонених (''Zentralauskunftsstelle für Kriegsgefangene'') мало 3 тис працівників, каталог бранців налічував 45 мільйонів карток, Агентство забезпечило пересилку 120 млн листів. Значною перешкодою було те, що Німецький Червоний Хрест, який контролювали нацисти, відмовлявся дотримуватися женевських статей. Серед порушень була депортація євреїв з Німеччини та знищення євреїв у нацистських концентраційних таборах. Крім того [[Радянський Союз]] та [[Японія]] не були членами Женевської конвенції 1929 року й не мали легальних зобов'язань щодо дотримання її вимог.

поставила під ризик нейтральність Червоного Хреста у війні. Репутація Гефлігера була реабілітована тільки в 1990 році.

В [[1919]] році представники національних товариств Червоного Хреста [[Велика Британія|Великої Британії]], [[Франція|Франції]], [[Італія|Італії]], [[Японія|Японії]] та [[США]] зібралися в [[Париж|Парижі]], щоб заснувати "Лігу національних товариств Червоного Хреста" ({{lang-en|League of Red Cross Societies}}). Цей крок був спробою розширити діяльність МКЧХ, який тоді обмежувався гуманітарною допомогою лише під час збройних конфліктів. Планувалося додати до фронту робіт гуманітарну діяльність від стихійних та антропогенних лих. Червоний хрест США став ініціатором утворення ліги, оскільки вже мав значний досвід гуманітарної діяльності в таких ситуаціях.

Червона зірка Давида — символ ізраїльської організації [[Маген Давид Адом]]. Вона не є офіційно визнаним символом Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного півмісяця. Рух неодноразово відмовляв у її визнанні, аргументуючи це тим, що червоний хрест не є символом християнства, а зроблений за зразком прапору Швейцарії зі зміною кольорів. Якщо допустити єврейський символ, то на аналогічний зможе претендувати будь-яка релігійна організація. Під тиском Національного комітету США, який з 2000 по 2006 рік відмовлявся платити Міжнародному комітету членські внески, було запропоновано і визнано новий символ - червоний кристал.