Краєзнавство в Україні: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Jbuket (обговорення | внесок) |
IvanBot (обговорення | внесок) м суміш розкладок, replaced: pоках → роках (6) |
||
Рядок 10:
У Харківському університеті обмінювалися поглядами й творили національне наукове краєзнавство такі відомі вчені, як [[Срезневський Ізмаїл Іванович|Ізмаїл Срезневський]] (ректор університету) та [[Костомаров Микола Іванович|Микола Костомаров]] ([[1817]]—[[1885]] рр.). Саме він у [[1846]] році у [[Київ|Києві]] разом з [[Білозерський Василь Михайлович|Василем Білозерським]], [[Гулак Микола Іванович|Миколою Гулаком]], [[Куліш Пантелеймон Олександрович|Пантелеймоном Кулішем]], [[Тарас Шевченко|Тарасом Шевченком]] та іншими видатними українськими діячами заснували [[Кирило-Мефодіївське братство]]. Наукова краєзнавча спадщина Братства є дуже значною, його членами були написані фундаментальні праці з історії України, ряд етнографічних студій, матеріали етнографо-статистичної експедиції на Правобережну Україну.
У [[1830-ті|1830]] — [[1840-ві|1840]]-х
[[Файл:Обкладинка Русалки Дністрової.jpg|міні|ліворуч|200пкс|Обкладинка першого західноукраїнського альманаху «[[Русалка Дністровая]]» в [[Правопис Русалки Дністрової|тогочасному правописі]]]]
З кінця першої половини [[19 століття|XIX ст]]. центр народознавчої діяльності поступово переміщується до [[Київ|Києва]] у зв'язку з заснуванням тут у [[1834]] році [[Київський університет|університету]]. Після чого перший ректор університету [[Максимович Михайло Олександрович|Михайло Максимович]] разом з [[Костомаров Микола Іванович|Миколою Костомаровим]] сформував тут центр історико-краєзнавчого дослідження України. У тому ж [[1834]] році у Києві було створено ''Тимчасовий комітет для дослідження старожитностей'', який зініціював створення музею старожитностей при Київському університеті.
Значну роль у вивченні та публікації джерел з історії України, консолідації українських істориків й археологів відіграла ''«Тимчасова комісія для розгляду давніх актів»'' або ж ''«Київська археологічна комісія»'' ([[1843]]—[[1921]]
На півдні України основним осередком краєзнавчих досліджень стало [[Одеське товариство історії та старожитностей]]. За період свого існування ([[1839]]—[[1922]]
В [[1830-ті]] роки в [[Галичина|Галичині]] намітився поступ у розвитку народознавства. У [[Львівська духовна семінарія|Львівській духовній семінарії]] виник невеликий гурток однодумців, що отримав назву «[[Руська трійця]]». У [[1833]] році він видав свою першу рукописну збірку «[[Син Русі]]», а в [[1836]] році серб Г. Петрович у місті [[Будапешт|Пешті]] надрукував рукопис «Руської трійці» під назвою «[[Русалка Дністровая]]». Це була перша книжка у Галичині, [[Правопис Русалки Дністрової|написана живою українською мовою і українським алфавітом]].
Рядок 156:
# ''Четвертий'' — [[1946]]—[[1953]] pp. — час контрнаступу партійно-державних структур, ідеологічного тиску, контролю і диктату в галузі історії, краєзнавства, літератури і мистецтва, звуження проблематики дослідництва до питань героїзму, увічнення подій і героїв [[ВВВ|Великої Вітчизняної війни]].
[[Файл:B431458e-b.jpg|міні|праворуч|150пкс|[[Степанів Олена|Олена Степанів]]]]
З початком сталінських репресій більшість українських краєзнавців була безпідставно звинувачена у буржуазному націоналізмі й страчена або засуджена. Так, [[3 листопада]] [[1937]] р. за вироком «трійки ГПУ» був розстріляний фундатор української географії і географічного краєзнавства [[Степан Рудницький]], а за період [[1930]]—[[1940]]-их
У роки [[Друга світова війна|Другої світової війни]] краєзнавчий рух на українських теренах був фактично припинений, провадилась вона лише в [[Галичина|Галичині]]. Там вийшов ряд краєзнавчих книг, у тому числі: ''«Історія Холмщини і Підляшшя»'', ''«Минуле і сучасне»'' [[Кордуба Мирон Михайлович|Мирона Кордуби]], ''«Сучасний Львів»'' [[Степанів Олена|Олени Степанів]] та ін. Чимало краєзнавчих матеріалів було опубліковано в журналі ''«Дорога»'', на шпальтах газет ''«Наші дні»'' та ''«Рідна Земля»''.
Рядок 179:
Але поряд із цим, на перешкоді повноцінному розвитку краєзнавства стояли формалізм, заорганізованість, класово-партійний підхід, командні методи управління культурою, наукою і освітою, підміна справжньої творчості і самодіяльності мас їх імітацією.
Координації краєзнавчих досліджень значною мірою сприяло проведення протягом [[1980-ті|1980-х]]
Інтитутом історії України АН у цей період виконано значну роботу з узагальнення теорії, методології й фактологічного матеріалу національних краєзнавчих досліджень, результатом якої став вихід у світ двох фундаментальних краєзнавчих праць: ''«Памятники истории и культуры Украинской УССР» (Київ, 1987)'' та ''«Історичне краєзнавство в Українській РСР»" (Київ, 1989)''.
Рядок 265:
Великий внесок у розвиток краєзнавства видатного економіста-географа, члена-кореспондента АН СРСР [[Баранський Микола Миколайович|М. М. Баранського]], який вважав, що по кожному великому району країни на допомогу школі повинні бути підготовлені краєзнавчі посібники, що розкривали б специфічний зміст краєзнавчих матеріалів і методику їх використання з навчально-виховною метою. Його фундаментальна праця ''«Методика преподавания зкономической географии»'' ([[1960]] р.) містить розділ, в якому розкривається зміст географічного краєзнавства, значення краєзнавчого підходу та заходи щодо посилення його у викладанні географії. Баранський підкреслював, що в основу шкільного краєзнавства закладена думка, що своє зрозуміліше, простіше, ніж чуже і далеке.
З [[1960]]—[[1980]]-их
==Див. також==
* [[Краєзнавство]]
| |||