Терещенко Микола Іванович: відмінності між версіями

Спершу належав до груп [[Символізм|символістів]] «Музагет», пізніше до літературних організацій «Комункульт», «Жовтень», а з 1927 до [[Всеукраїнська спілка пролетарських письменників|ВУСПП]]. Протягом 1925 — 1934 рр. був редактором журналу «Життя й Революція», під час [[Друга світова війна|другої світової війни]] працював на українській радіостанції в [[Ташкент]]і, по війні — редактор [[Держлітвидав]]у України в Києві. У перших збірках поезій «Лабораторія» (1924), «Чорнозем» (1925) і «Мета й межа» (1927) '''Терещенко''' досягнув вершин своєї творчості, давши в них (поруч пересічних віршів) поезії глибокої філософської думки й мистецької досконалості, але потім поступово перейшов на позиції [[Соціалістичний реалізм|соцреалізму]], і з кінця 1920-х pp. основними мотивами багатьох збірок його поезії стають праця, виробничі процеси тощо: «Країна роботи» (1928), «Республіка» (1929), «Риштування» (1930), «Порив» (1932) тощо, як також мотиви революційного інтернаціоналізму — «Сенька-арсеналець» (1930), «Цень-Цань» (1930) тощо й патріотизму за другої світової війни — «Дівчина з України» (1942), «Верба рясна» (1943), «Зорі» (1944). Той самий соцреалістичний характер мають збірки поезій автора повоєнних pоківроків: «У битвах і трудах» (1951), «Правда» (1952), «Щедра земля» (1956), «Ліричний літопис» (1958), «Літа і люди» (1960), «Серце людське» (1962).