П'ятничани (Львівський район): відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Додавання/виправлення дати до Шаблон:Вікіфікувати |
IvanBot (обговорення | внесок) м →Період Речі Посполитої: суміш розкладок, replaced: ХVІІ → XVII |
||
Рядок 65:
Є ще архівні записи про дозвіл короля [[Август|Августа II]] даний Красковському Миколаю на продаж села П'ятничани Гумницькій Стефанії, а також дозвіл з 1764 року про право Єлизавети з Потоцьких-Рудзінської на довічне володіння селом П'ятничани, Бібрецького староства, після смерті її мужа Михайла, воєводи [[Мазовецьке воєводство|Мазовецького князівства]].
Як уже згадано вище, в одній з характеристик п'ятничанської башти, селом П'ятничани володіли також магнати Сенявські, найбільші власники галицьких земель, зокрема на Львівщині. Сенявські були відомі як польська магнатська родина східного польського пограничча з села Сенява, що біля Ярослава. В честь родинного села, чи прізвища, такою ж назвою - «Сенява», було названо і одно з сіл Бібреччини - сьогоднішнє село [[Соколівка (Жидачівський район)|Соколівка]]. Але назва не прижилася, хоч присілок Соколівки дотепер називається «Сенів».
В ХVІ-
Саме село П'ятничани в половині XVII ст. було, мабуть, вже значно більше від того першого ймовірного поселення, що вміщувалось у невеликий долині біля городища, посеред навколишніх пагорбів. В той же час, це було село вже не при оборонному боярському городищі, а звичайне кріпацьке село, мешканці якого працювали на панщині. Жили вони в невеликих, уже «валькованих», покритих стріхами курних хатах, що стояли в скромних загородах, або одиноко. Село розросталося здовж дороги на схід і, передусім, продовжувалася забудова південного від гостинця пагорба, в бік церкви та цвинтаря, що займали околицю села, на схід. Однак, цей пагорб був придатний більше як пасовисько, ніж як площа під забудову.
|