П'ятничани (Львівський район): відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
DixonDBot (обговорення | внесок)
м Додавання/виправлення дати до Шаблон:Вікіфікувати
IvanBot (обговорення | внесок)
м →‎Період Речі Посполитої: суміш розкладок, replaced: ХVІІ → XVII
Рядок 65:
Є ще архівні записи про дозвіл короля [[Август|Августа II]] даний Красковському Миколаю на продаж села П'ятничани Гумницькій Стефанії, а також дозвіл з 1764 року про право Єлизавети з Потоцьких-Рудзінської на довічне володіння селом П'ятничани, Бібрецького староства, після смерті її мужа Михайла, воєводи [[Мазовецьке воєводство|Мазовецького князівства]].
Як уже згадано вище, в одній з характеристик п'ятничанської башти, селом П'ятничани володіли також магнати Сенявські, найбільші власники галицьких земель, зокрема на Львівщині. Сенявські були відомі як польська магнатська родина східного польського пограничча з села Сенява, що біля Ярослава. В честь родинного села, чи прізвища, такою ж назвою - «Сенява», було названо і одно з сіл Бібреччини - сьогоднішнє село [[Соколівка (Жидачівський район)|Соколівка]]. Але назва не прижилася, хоч присілок Соколівки дотепер називається «Сенів».
В ХVІ-ХVІІXVII ст. з родини Сенявських було декілька високих військових чинів - коронних гетьманів. Зокрема, один з них - коронний гетьман Адам Сенявський, власник [[Звенигород (Пустомитівський район)|Звенигорода]] та багатьох довколишніх сіл і їхніх земель, у 1716 році, на місці колишнього княжого замку у Звенигороді побудував новий, а вірніше відбудував замок-фортецю. І робив він це не з прихоті. Бібреччина й надалі вважалася одною з найбільше населених і загосподарованих земель, що розташовані на перехресті важливих міжнародних шляхів і , як військовий високий державний службовець, він був зобов'язаний дбати про охорону цих земель, якими також володів, і не тільки про них. І, як власник «Бібрецької держави», в тому числі й села П'ятничани, міг також відновити чи навіть перебудувати старе П'ятничанське городище. Могли це зробити з цих же причин й його попередники ще в ХV-ХVI ст. До речі, будівельники П'ятничанської кам'яної башти могли брати камінь для будови з сусідньої гори, віддаленої від пагорба з городищем не більше як 500-600 м., що теж могло відіграти не малу роль при обговорені плану перебудови городища в П'ятничанах.
 
Саме село П'ятничани в половині XVII ст. було, мабуть, вже значно більше від того першого ймовірного поселення, що вміщувалось у невеликий долині біля городища, посеред навколишніх пагорбів. В той же час, це було село вже не при оборонному боярському городищі, а звичайне кріпацьке село, мешканці якого працювали на панщині. Жили вони в невеликих, уже «валькованих», покритих стріхами курних хатах, що стояли в скромних загородах, або одиноко. Село розросталося здовж дороги на схід і, передусім, продовжувалася забудова південного від гостинця пагорба, в бік церкви та цвинтаря, що займали околицю села, на схід. Однак, цей пагорб був придатний більше як пасовисько, ніж як площа під забудову.