Хотинське повстання (1919): відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування |
|||
Рядок 2:
== Перебіг повстання і його керівництво ==
Розпочалося повстання у ніч з 5 на 6 січня (за старим стилем; з 18 на 19 січня - за новим стилем)),з самостійного виступу загонів Георгія Барбуци і А. Старова, яких, всупереч планам штабу підготовки повстання, підбив на виступ Маєвський. Загін в кількості від 400 до 600 бійців, які здебільшого були колишніми солдатами царської армії - вихідцями з Хотинського та Сорокського повітів, переправився через Дністер в районі села Атакі Сорокського повіту (нині селище Отачь Окницького району Молдови) і за активної підтримки місцевого молдавського населення захопив значну частину Сорокського повіту. Дії загону Барбуци були також підтримані вже зазначеним бронепотягом під керівницьвом матроса Мулера і сокирянця Миколи Скутельника. При цьому, прямо на мості повстанці повісили командира румунської дивізії – генерала Поеташа (він згодом був похований румунами у Сороках). Майже одночасно загони А. Старова і В. Штеплюка переправилися через Дністер в районі села Наславча (нині теж Окницький район Молдови). Далі загони рухався в бік Окниці, Сокирян, Гвіздівців, Романківців (загін Барбуци). Повстанці Старова і Штеплюка діяли в районі інших сіл. Потім вони дійшли до станції Ларга, яку захопив загін помічника Барбуци Михайла Нягу (майбутній легендарний командир дивізіону бригади Г.І. Котовського). У всіх селах почали спалахувати стихійні локальні повстання, бої з румунськими вояками і жандармами.
І ліше в ніч на 10(23) січня Хотинська Директорія підтримала вже розпочате повстання. «У ніч із 9 на 10 січня в районі хотинських Атак група селян зібралася зайняти мости через Дністер, для того щоб переправити в Бессарабію зібрану й закуплену у подільських селян зброю. Румунський патруль, помітивши повстанців, сповістив на свою батарею і вона відкрила вогонь. Звуки гарматних пострілів (їх було 40) послужили сигналом для всього населення Хотинського повіту, і воно - хто зі зброєю, хто з косою - виступило проти румунів. Ті румунські солдати й жандарми, які пручалися, були вбиті, а ті що здали зброю взяті в полон. 10 січня Хотин і навколишні його села були в руках повстанців. Та це була не просто група і не просто переправа зброї. Хотинська Директорія вирішила негайно підтримати фактичне розпочате повстання, і в ніч на 10(23) січня під її керівництвом Рукшинський і Ставчанський загони, у кількості 230 чоловік, під командуванням Н. Адажія і К. Єремецького зібралися у Хотинському лісі. Підступи до мостів пильно охоронялися румунськими військами, які звели дротяні укріплення, виставили кулемети. Захопити їх можливо було лише ударом зненацька, як з боку Дністра, так і з тилу. Сигналом до бою повинні були стати постріли петлюрівської артилерійської батареї (можливо, що за сприяння Г. Маєвського), що стояла в Жванці. Але збір загону у Хотинському лісі виявив кінний румунський патруль. Артилерія окупантів обстріляла ліс. Вибухи снарядів і були сприйняті повстанцями як очікуваний сигнал. У темноті партизани наблизились до ворожих укріплень і кинулись на штурм. У цей же час інший загін повсталих у 300 багнетів під командою І. Бабича пішов у наступ на Атаки з лівого берега Дністра. В результаті рішучих дій переправи були захоп¬лені, а село визволене від окупантів. Понад 100 румунських солдатів і офіцерів потрапили у полон, 10 кулеметів, багато рушниць і набоїв .
Повстанці захопили місто [[Хотин]], село Атакі Хотинського повіту (нині село Атакі Хотинського району) і більшість інших сіл [[повіт]]у, з яких вигнали румунську владу. Крім Рукшинського і Ставчанського полків був сформований також Данковецький полк. 11(24) січня Анадольський полк розгорнув наступ у напрямку Хотин – Кельменці – Ларга – Сокиряни, а Данковецький і Рукшинський діяли в інших напрямках – на Новоселицю, Ліпкани й Окницю. Разом вони незабаром очистили від румунських загарбників майже увесь Хотинський повіт. Повстання тривало від 6 до 31 січня 1919 року.
Але румунські вояки поступово оговталися. У Хотинський і Сорокський повіти були стягнуті значні сили румунських військ: 1-й прикордонний полк, 1-ша кавалерійська дивізія, 8-ма та 9-та піхотні дивізії, загони спецпризначення. Значну допомогу їм надавали інші держави Антанти – у бойових діях безпосередню участь брали французькі артилерійські частини. Англійські офіцери стали інструкторами. Загальне керівництво по придушенню повстання, разом з румунським генералом Давідоглу, здійснював керівник англійської місії в Румунії генерал Гринглі.
Після завзятих боїв румунське військо примусило повстанців (близько 4 тисяч) відступити за [[Дністер]]. З ними відійшли також близько 50 тисяч біженців. В той самий час, військове командування частин УНР, а ні повстанцям, а ні мірним біженцям з Бессарабії притулку не надавали, повсюдно намагалися повстанців роззброювати і арештувати. Були арештовані Георгій Барбуца, його перший заступник Рудь, командири Сирбу, Просвірін, Філюк. Барбуцу у Дунаївцях розстріляла петлюрівська контррозвідка. Командування військ Директорії УНР також активно роззброювало лівобережне населення, яке не дивлячись на румунські артилерійські обстріли, сприяло повстанцям. Судили також і своїх вояків, які були причетні до надання будь якої допомоги повстанцям. Щоправда, не завжди їм це вдавалося, в тому числі через саботаж з боку рядових петлюрівців.
Та самим жахливим злочином петлюрівського командування по відношенню до бессарабців слід вважати те, що вони арештовували і передавали румунським військовим мирних біженців з Бессарабії, знаючи, що на них у румунів чикає жорстока розправа.
Після розстрілу петлюрівцями Г. Барбуци, арешту ними інших командирів повстанців і видачі румунам багатьох мирних біженців, бійці загону Барбуци та інші повстанці розпочали активну боротьбу з петлюрівцями. Наприкінці березня 1919 р. повстанці сформували два партизанських полки — 1-й та 2-й Бессарабські, домовилися з місцевими підпільними більшовицькими організаціями і на початку квітня навіть заволоділи містом Кам’янець-Подільський, яке утримували до підходу частин Червоної Армії.
Не забули вони і петлюрівського отамана І. Маєвського – підірвали його залізничний вагон, але тому повезло – залишився живий.
У червні 1919 р. обидва Бессарабські полки увійшли до кадрового складу Червоної Армії, з них було сформовано 45-ту Червонопрапорну стрілецьку дивізію. Багато бійців з загону Г. Барбуци опинилися у складі кавалерійської бригади Г.І. Котовського.
В Хотинському повстанні брали участь жителі села [[Білоусівка (Сокирянський район)|Білоусівка]] - Каланжій Роман, Бабій Максим, Дідик Григорій, Цибульський Артем, Цибульський Тимофій.
▲Після завзятих боїв румунське військо примусило повстанців (близько 4 тисяч) відступити за [[Дністер]]. З ними відійшли також близько 50 тисяч біженців. Румуни жорстоко покарали населення восьми сіл: [[Мендиківці]], [[Рукшин]], [[Недобоївці]], [[Ширівці]], [[Керстенці]], [[Ставчани]], [[Данківці]], [[Владична]], [[Атаки]], [[Романківці]], [[Гвіздівці]]. Було розстріляно від 5 до 15 тисяч повстанців, у самому [[Хотин]]і — 500 чоловік. Повстанці, яким вдалося перейти за Дністер, більшою частиною увійшли до Червоної Армії, зокрема, чимала їх частина увійшла до бригади [[Котовський Григорій Іванович|Котовського Г.І.]]
== Джерела ==
| |||