Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
'''Стенфордський тюремний експеримент''' — [[психологічний експеримент]], який [[1971]] провівздійснив американський психолог [[Зімбардо Філіп|Філіп Зімбардо]], досліджуючи як впливвпливає обмеження свободи та тюремного оточення на психіку людини, така ітакож впливяк впливає нав'язаноїязана людині соціальноїсоціальна роліроль на її поведінку.
 
Добровольці грали ролі в'язнів та охоронців в імпровізованій [[в'язниця|в'язниці]], влаштованій у корпусі кафедри психології. Учасники швидко адаптувались до своїх ролей. Ніхто не сподівався, проте почали виникати по-справжньому небезпечні ситуації. Кожен третій охоронець виявився схильним до [[садизм|садизму]], а в'язні були надто [[моральна травма|морально травмовані]], двоє з них завершили експеримент достроково. Незважаючи на очевидну втрату контролю над експериментом, тільки один з 50 спостерігачів, Христина Маслач, висловилася про необхідність припинення експерименту. Зімбардо припинив експеримент достроково, через шість днів після його початку.
 
Результати експерименту вразили і його автора, тому Філіп Зімбардо заявив, що подібне не повинно повторитися. Багато років він був засмучений кепською славою свого експерименту, що зробив ціле покоління психологів гранично обережними. «Психологи стали виходити з того, що людина настільки вразливе створіння, що коли вона не пройде той чи інший тест, то це назавжди зруйнує її самооцінку. Тому більшість тестів здійснювалося лише через опитування. Психологи тільки запитують: «Уявіть собі, що ви наглядач. Як би ви поводилися?»<ref>[http://www.dt.ua/3000/3680/35066/ Дзеркало тижня № 22, 15 червня 2002]</ref>
 
З погляду [[етика|етики]] експеримент часто порівнюють із [[експеримент Мілґрема|експериментом Мілґрема]], який Стенлі Мілґрем (він колись навчався разом із Зімбардо) здійснив [[1963]] року в [[Єльський університет|Єльському університеті]] (він колись навчався разом із Зімбардо).
 
== Мета і засоби ==
Дослідження оплатив [[військово-морський флот США]], щоб розібратись, чому виникають конфлікти у їх виправних закладах і в морській піхоті.
 
Учасників набрали за оголошенням у газеті,. їмЇм пропонували 15 доларів на день (з урахуванням [[інфляція|інфляції]] станом на [[2007]] рік це приблизно 75 доларів) за два тижні участі. Із 70 осіб, що відгукнулись на оголошення, Зімбардо та його команда вибрали 24 найбільш здорових і психологічно стійких. Це були переважно білі чоловіки, представники [[середній клас|середнього класу]]. Усі вони були студентами (аспірантами коледжів).
 
24-х молодих людей поділили на «охоронців» та «в'язнів». І хоча їх ділили цілком випадково, «в'язням» потім здавалося, що в охоронці беруть за великий зріст. Насправді жодних відмінностей у фізичних даних не було. Імпровізовану в'язницю влаштували на базі [[Кафедра (освіта)|кафедри]] психології [[Стенфорд|Стенфорду]]. Лаборант-старшокурсник був «наглядачем», а сам Зімбардо&nbsp;— директором в'язниці.
Зімбардо створив для в'язнів такі умови, які мали сприяти [[дезорієнтація|дезорієнтації]], втраті почуття реальності й [[самоідентифікація|самоідентифікації]]. Охоронцям видали дерев'яні кийки й уніформу кольору хакі військового зразка, яку вони самі обрали в магазині. Їм також видали дзеркальні сонцезахисні окуляри, за якими не видно було очей. На відміну від в'язнів, вони мали працювати позмінно й повертатись додому на вихідні, хоча згодом багато хто брав участь у неоплачуваних понаднормових чергуваннях.
 
В'язні мусили вдягатись тільки в навмисно погано підібрані міткалеві халати без спідньої білизни та ґумові пантофлі. Зімбардо стверджував, що такий одяг змусить їх тримати незвичну [[постава|поставу]], вони будуть відчувати [[дискомфорт]], а це сприятиме їх дезорієнтації. Їх називали тільки за номерами, які їм присвоїлинадали замість імен. Ці номери були пришиті на їхніх халатах, крім того вони мали носити тугі капронові шапочки на голові, що символізували новобранців, щоякі проходять початкову військову підготовку в армії. Ще вони носили на [[кісточка|кісточках]] маленькі ланцюжки&nbsp;— як нагадування про їхнє ув'язнення.
 
За день до експерименту охоронцям влаштували короткі [[установчі збори]], але їм не дали жодних вказівок, окрім неприпустимості фізичного насильства. Їхній обов'язок&nbsp;— обхід в'язниці&nbsp;— їм запропонували здійснювати у будь-який зручний для них спосіб.
Майбутнім в'язням було сказано чекати вдома, поки їх не викличуть для проведення експерименту. Їх арештували без попередження, звинувативши у [[збройне пограбування|збройному пограбуванні]]. Арешти проводила справжня поліція [[Пало Альто]], яка брала участь у цій стадії експерименту.
 
Вони пройшли повну процедуру поліцейського огляду: зачитуванняповідомлення правпро права, фотографування, зняття відбитків пальців. Їх привезли у підготовлену в'язницю, де провели огляд, роздягли догола, «очистили від вошей» і присвоїлинадали ідентифікаційні номери.
 
== Результати ==
В'язниця швидко стала брудною й похмурою. Право помитись стало [[привілей|привілеєм]], у якому могли відмовити й часто відмовляли. Деяких в'язнів змушували чистити туалет голими руками. З «поганої» камери забирали матраци, й ув'язненим доводилось спати просто на бетонній підлозі. Щоб покарати, часто не давали їжі. Сам Зімбардо каже про свою все більшу заглибленість в експеримент, яким він керував і в якому брав безпосередню участь. На четвертий день почувши про можливу змову з організації втечі, він разом з охоронцями хотів перенести експеримент у вільний корпус справжньої в'язниці задля більшої «надійності». Поліційний департамент йому відмовив, посилаючись на міркування безпеки, при цьому, за словами Зімбардо, він був обурений і сердитий через відсутність співробітництва між його та поліційною системою виконання покарання.
 
Під час експерименту декілька охоронців все більше ій більше перетворювались на [[садизм|садистів]], особливо вночі, коли їм здавалось, що спостережні камери вимкнено. Експериментатори стверджували, що приблизно кожен третій охоронець виявляє справжні садистські схильності. Коли експеримент врешті-решт було достроково припинено, багато охоронців засмутились.
 
Згодом ув'язненим запропонували вийти на волю за умов, якщо вони відмовляться від оплати, більшість згодилась на це. Зімбардо використовує цей факт, щоб показати, наскільки сильно учасники звикли до ролі. Але в результаті їм усе одно відмовили, і ніхто не полишив експеримент.
 
В одного з в'язнів розвинулась [[психосоматична висипка]] по всьому тілу, коли він дізнався, що його заява про звільнення без винагороди була відхилена (Зімбардо відхилив його відхилив, тому щобо вважав, що той намагається схитрувати й симулює хворобу). Сплутане мислення й сльози стали звичайною справою серед в'язнів. Двоє з них пережили такий сильний [[стрес (медицина)|шок]], що їх вивели з експерименту й замінили.
 
[[Файл:Spe-deloused.jpg|thumb|right|210px|В'язень №&nbsp;416]]
Стенфордський експеримент закінчився 20 серпня [[1971]] року, тривав він тільки 6 днів, замість запланованих 14-ти. Результати експерименту використовувались для того, щоб проілюструвати, як легко люди піддаються впливу, якщо присутня узаконювальна [[ідеологія]], а також соціальна й інституціональна підтримка. Також їх використовують для ілюстрації теорії [[когнітивний дисонанс|когнітивного дисонансу]] та впливу влади авторитетів.
 
У психології результати експерименту використовують на підтримку [[ситуативні чинники поведінки|ситуативним чинникам поведінки]] (''situational attributions'') людини на противагу особистісним (''dispositional attribution''). Іншими словами, схоже на те, що ситуація визначає поведінку людини більше, ніж її внутрішні особливості. У цьому результати схожі на результати загальновідомого [[експеримент Мілґрема|експерименту Мілґрема]], в якому звичайні люди, підкоряючись наказу, виконували [[покарання]] [[електрошок|електрошоком]] і, таким чином, ставали спільником експериментатора.
 
За збігом обставин, незабаром після завершення досліджень відбулися криваві бунти в тюрмах [[Сан-Квентін|Сан-Квентіна]] й [[Аттіка (США)|Аттіки]], і Зімбардо доповів про свої досліди [[Міністерство юстиції США|Міністерству юстиції США]] (''U.S. House Committee on the Judiciary'')
== Критика експерименту ==
 
ЕскспериментЕксперимент бувбуло широко розкритикованийрозкритиковано як неетичний і такий, що межує з ненауковістю. Критики, а серед них і [[Ерік Фромм]], ставили під сумнів, що результати експерименту можна легко витлумачити. Зокрема, Фромм писав, як сильно змінюється поведінка людини, коли її ув'язнюють (використовуючи історичні приклади нацистських [[концтабір|концентраційних таборів]]). Це поклало початок дослідженням на перевірку твердження, що тюремне оточення саме собою визначає поведінку особистості. Фромм також не погоджувався, що схильність до садизму ву «нормальнихзвичайних» особахосіб не може бути визначена методами, призначеними для відбору.
 
Через те, що це був польовий експеримент, вести традиційний науковий контроль було неможливо. Зімбардо не був нейтральним спостерігачем, а впливав на керівництво експериментом як директор в'язниці. Висновки, базованіщо ґрунтуються на експерименті, є значною мірою суб'єктивними ій не підкріплені ширшим колом фактів. Такий експеримент важко відтворити іншим [[дослідник]]ам.
 
Деякі критики експерименту стверджують, що учасники базувалиґрунтували свою поведінку на тому, що від них очікували, чи орієнтувались на [[стереотип|стереотипи]] поведінки в'язнів та охоронців. Іншими словами, учасників просто було втягнено в [[рольова гра|рольову гру]], проте Зімбардо наполягає, що навіть якщо на початку це були елементи рольової гри, то впродовж експерименту учасники звикли до своєї ролі.
 
Його критикували й через невідповідність середовища (''ecological validity''). Багато умов, накладених в експерименті, є суперечливими і не відповідають умовам у справжніх тюрмах (зав'язування очей новоприбулим, заборона вдягати нижню білизну, заборона виглядати у вікно, заборона користуватисьвживати іменамиімена). Зімбардо ж наполягає, що ув'язнення&nbsp;— це шокувальнашокуюча і дегуманізувальнадегуманізуюча подія, і було необхідно ввести ці процедури, щоб поставити «в'язнів» в умови обмеженої волі; однак важко дізнатись, наскільки подібна дія таких умов подібна до справжньої в'язниці, а спосіб проведення експерименту важко відтворити точно, щоб інші могли перевірити це.
 
Деякі критики кажуть, що експеримент був занадто детермінованим: у звітах описаніописано значні відмінності у жорстокості «охоронців», найгірший з яких відомий під псевдонімом «[[Вейн Джон|Джон Вейн]]» (цей «охоронець» стверджує, що він почав загострювати стосунки між «охоронцями» і «в'язнями», наслідуючи одного з персонажів фільму [[Пол Ньюмен|Пола Ньюмена]] «[[Cool Hand Luke]]». Він далі посилював свої дії через свій псевдонім «Джон Вейн» і намагався зімітувати актора Strother Martin, що грав капітана-садиста у фільмі<ref>«John Wayne» (name withheld). Interview. «The Science of Evil.» Primetime. Basic Instincts. KATU. [[3 січня]] [[2007]] {{ref-en}}</ref>). Інші «охоронці» були добрішими і часто виявляли прихильність до «в'язнів». Зімбардо не робив спроб пояснити чиабо врахувати ці відмінності.
 
І наостанок, модель була занадто маленькою,&nbsp;— тільки 24 учасники протягом порівняно невеликого відрізку часу.
== Спроба відтворити експеримент на BBC ==
 
Алекс Хеслем (''Alex Haslam'') і Стів Річер (''Steve Reicher''), психологи з університету в [[Екстер|Екстері]] та з університету Сен-Ендрюс керували частковим відтворенням експерименту за фінансової підтримки [[Бі-Бі-Сі|BBC]], яке транслювало сцени дослідження як [[реаліті-шоу]] під назвою «Експеримент» ([[2002]]). Їх результати й висновки дуже різняться від Зімбардових і призвели до серії публікацій про [[деспотизм|тиранію]], [[стрес (медицина)|стрес]] і [[лідерство]] (незадовільні результати від SPE були опубліковані в ключових галузевих журналах, зокрема ''British Journal of Social Psychology, Journal of Applied Psychology, Social Psychology Quarterly''). Оскільки експеримент не був точним відтворенням Стенфордського експерименту, дослідження спричинило подальшіпоглибило сумніви в універсальності їх висновків. Зокрема, під питанням висновок, що люди чинили зло неусвідомлено, граючи роль, та ідея про те, що рушійні сили зла є, в будь-якому випадку, банальними. Їх дослідження також показалодовело важливість лідерства у виникненні тиранії (у формі, яку показав Зімбардо в інструктажі охоронців в Стенфордському експерименті)<ref>[http://education.guardian.co.uk/academicexperts/story/0,,1605313,00.html The ideas interview: Alex Haslam] {{ref-en}}</ref><ref>[http://www.offthetelly.co.uk/interviews/experiment.htm Interview: Steve Reicher and Alex Haslam] {{ref-en}}</ref>.
 
== Абу-Ґрейб ==
 
Коли вибухнув скандал [[Абу-Ґрейб]] (знущання й тортури над в'язнями в Американській військовій в'язниці в [[Ірак]]у) (березень [[2004]]), багато експертів одразу помітили його схожість із Стенфордським тюремним експериментом&nbsp;— серед них [[Зімбардо Філіп|Філіп Зімбардо]], який дуже зацікавився деталямиподробицями цієї історії. Його занепокоїло, що зусилля офіційних військових і уряду були спрямовані на те, щобаби звинуватити у зловживаннях кілька «паршивих овець» замість того, щоб визнати це за системні проблеми офіційно встановленої військової системи виконання покарань.
 
Фактично, Зімбардо виявився в команді [[юрист|юристів]], що захищала одного з наглядачів тюрми Абу-Ґрейб [[штаб-сержанта (США)|штаб-сержанта]] (SSG) Айвена Фредеріка на прізвисько «Чіп». Зімбардо мав доступ до всіх слідчих документів і документів з обмеженим доступом, а також свідчивдавав свідчення як свідок-експерт на воєнномувійськовому [[трибунал]]і Фредеріка, якого в жовтні [[2004]] року, на якому Фредеріка було засуджено до восьми років ув'язнення.
 
Зімбардо використав свій досвід у справі Фредеріка під час написання книги «Ефект Люцифера: Осмислення перетворення добрих людей на злих» (''Random House'', [[2007]]), в якій припускає, що між Стенфордським експриментомекспериментом і зловживаннями в Абу-Ґрейбі є багато спільного<ref name = "effect">[http://www.lucifereffect.com Lucifer effect] {{ref-en}}</ref>.
 
== Дивіться також ==
* [[Експеримент Мілґрема]]
* [[Володар мух]], роман [[Вільям Ґолдінґ|Вільяма Ґолдінґа]] (1954), в якому діти починають діяти за моделлю диктатури. Є український переклад [[Соломія Павличко|Соломії Павличко]]
* [[Абу-Ґрейб]], тортури ій знущання над в'язнями в американській в'язниці
 
 
15 052

редагування