Роберт Сауті: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 72:
== Конфлікт із Байроном ==
У 1820 році поет-лауреат пише на смерть короля [[Георг|Георга ІІІ]] поему '''«Видіння суду»''', яка, скоріше за все, була б забута без руйнівної однойменної сатири лорда [[Байрон]]а. Сутечка Байрона та Сауті на той час тривала вже кілька років, то стихала, то спалахувала з новою силою. У передмові до поеми Сауті виступив із різкою критикою ''«сатанинської школи»'' - поетів ''«з хворим серцем і розпещеною уявою»'', які ''«повстали проти найсвятіших законів людської спільноти, і… докладають усіх зусиль, щоб зробити інших такими ж , як вони самі, заражуючи їх аморальним вірусом, що роз’їдає душу»''. І хоч не було названо жодних імен, усі зрозуміли, про кого йшлося. [[Байрон]] відповів [[File:Byopinion.gif|thumb|міні|ліворуч|З передмови Роберта Сауті до його '''«Видіння суду»''']]своєму опоненту в третій пісні «Дон Жуана» (що була опублікована 8 серпня 1821 року), де висміяв Сауті як поета:{{цитата|
<br>''За деньги, а порой за угощенье''
<br>''Он прославлял «великие дела»''
Рядок 80:
У додатку до '''«Двоє Фоскарі»''' (1920) [[Байрон]] згадав про ймовірні плітки, які ніби-то поширював про нього Сауті після повернення з подорожі Швейцарією, і спростував напади лауреата на «сатанинську школу». Відомо, що спершу [[Байрон]] хотів присвятити '''«Двоє Фоскарі»''' [[Вальтер Скотт|Вальтеру Скотту]], але передумав з тої причини, що Скотт був у дружніх відносинах із Сауті. {{цитата|''«Та я ще покажу лауреату, як тільки достатньо вивчу сварливий лексикон базарних торговців»'',}} - писав він у листі до Скотта в січні 1822 року.
У статті-відповіді, що була надрукована у «Блеквудз», Сауті кинув відкритий виклик [[Байрон]]ові: {{цитата|''«…я дам одну пораду лорду Байрону. Коли він знову буде нападати на мене, нехай зробить це у віршах. Для людини, яка не вміє себе контролювати, величезною перевагою буде необхідність підпорядкувати свій палкий характер дотриманню мелодії. І хоч він усе ж використає властиву йому надмірність і злобність, віршовий розмір, хоча б у якійсь мірі, згладить його вульгарність»''.}}
У своєму '''«Видінні суду»''' Байрон блискучою сатирою розвінчав лауреата. Ця бурлескна фарсова поема написана у формі видіння, у якому фантастика поєднується з реальністю. У поемі використовується розповсюджений у [[Європа|Європі]] фольклорний сюжет про те, як апостол Петро стоїть біля «райської брами» і суворо перевіряє кожного, хто прагне туди потрапити. Апостол Петро не пускає до раю короля Георга, вимагаючи доказів його чеснот. Лауреат [[Байрон]]а наполіг на тому, щоб перед тими, хто зібрався було прочитано його «Видіння» - довідник: кого і як судити». Але янголи та демони не витримують «мелодії гугнявої» і розбігаються в різні боки. Під час сум’яття Георг [[File:George Gordon Byron, 6th Baron Byron by Richard Westall.jpg|міні|праворуч|Джордж Гордон Байрон]]
проникає до райської обителі, а святий Петро скидає поета «у своє озеро»:{{цитата| <br>''Что утонуть не мог он от паденья,''
<br>''Пожалуй, объяснить не мудрено:''
Рядок 89 ⟶ 90:
<br>''«Видения» кропать не перестанет:''
<br>''Беда, беда, коль бес ханжою станет!''}}
Створений [[Байрон]]ом [[портрет]] лауреата є загальним уявленням про Сауті, яке дійшло до наших днів. За життя [[Байрон]]а цей твір був останнім у їхній суперечці, оскільки все, що казав би Сауті для спростування, розцінювалося б як вимушене і не зовсім вдале самовиправдання. '''«Видіння суду»''' [[Байрон]]а ознаменувало кінець поетичної кар’єри Сауті. Незначний продаж його творів та відсутність відгуків з боку критиків зменшили інтерес до його поезії серед сучасників, що згасав і без того. Однак на той час Сауті вже повністю присвятив себе прозі та есеїстиці.
| |||